23 лютого. Ганьба, яку перетворили на свято

А що ми святкували 23 лютого? Що ми святкуємо досі за традицією? В світовій історії є лише два народи, які на державному рівні святкують одну з найбільших поразок у власній історії. Це – серби (вони щорічно відзначають День розгрому сербського війська турками на Косовому полі) і… Homo Sovieticus, які з військової катастрофи 23 лютого 1918 року примудрилися зробити свято.

Дебальцево. Шах і мат Путіну.

ПАВЛО  ПРАВИЙ, 

Рекомендується для перепосту та розовсюдженню.
Створено в аналітичному центрі "Українська хата"

спеціально для Інформаційно-освітньої сотні

Я, звичайно, не Соскін, купленим дохторським дипломом не розмахуватиму і кричати, що все знаю і все розумію в цій складній грі не буду. Висловлю власну точку зору, з якою можете залюбки не погоджуватися. Написав би й раніше, але не можна було – це б лише зашкодило інтересам країни.

Отже, вітаю вас, друзі: у Дебальцевому Україна та її союзник США отримали грандіозну стратегічну перемогу, про яку писатимуть у підручниках з історії та військової справи.

Про "вату", напалм та незриму війну

У соціальних мережах і просто на зупинках трамваїв часто можна почути нехитрий пасаж про те, що, мовляв, Донбас – це абсолютна зона Зла, що там усі «ватники» й сепаратисти, що нормальні люди звідти давно виїхали, отож Донбас підлягає не визволенню, а – цілковитому знищенню. «Випалити там все напалмом. Там нормальних людей немає. Там – не українці» - такі слова лунають навіть з уст деяких вояків добровольчих підрозділів.

Від інформаційно-освітньої сотні

Прошу репост та допомоги однодумців.

Наші неперевершені "кіборги" успішно долають путінську військову машину, яку новоявлений фюрер вибудовував роками і якою вельми хизувався. Вже зрозуміло, що перемоги, такої перемоги, яку він хотів, Путіну не бачити, мов власний поперек без дзеркала. Перемога буде за нами! Але…

Нова війна Путіна

З часом стає зрозумілим, що військова агресія Путіна в Україні провалилася. Зрозуміло не лише всьому прогресивному людству, але і в Москві. Перед путінською зграєю постало питання: що робити далі? Відступити вони апріорі не можуть, вони просто не здатні на це. Але і воювати вже несила, бо і гроші скінчуються, і число «ватників» не безмежне, а ті, хто залишився, вже скребуть у потилицях: чи варто їхати на Донбас з шансами вижити 50/50.

Атака сторіччя капітана Марінеско

Ця людина є однією з найбільш неоднозначних постатей Другої світової війни. Вірніше, була. Навіть радянська пропаганда протягом багатьох десятиріч не піднімала «на щит» цю людину – радше проводилися заходи, метою яких було захистити імідж СРСР, нищівного удару якому було завдано діями нашого героя.

Про громадян та підданих

Геніальний американський письменник Роберт Ханлайн поміж інших ознак хворої культури визначав і таку:

«… коли мешканці країни припиняють ототожнювати себе з країною в цілому і починають ототожнювати себе з якоюсь групою всередині країни. За расовою ознакою, припустимо. Або за релігійною. Або мовною… Словом, якою завгодно, але не з усіма разом».

Виходячи з цієї цитати, ясно, що українська культура, як чинник, що має скріплювати й підсилювати державу, хвора.