Знову на столицю України рухаються ФОПи. Знову на чолі у них – відомий громадський активіст, голова колись впливового, а нині маргінального руху «Save ФОП» пан Доротич. Останнім часом процес активізувався. Наступну акцію призначено на 14 грудня. Чи це погано? Ні. Кожен має право і навіть обовязок захищати свої права. Але є одне «але».
Уже нікого навіть не дивує, коли у церкві Московського патріархату висить «прейскурант цін», мов у перукарні: хрещення – стільки-то; вінчання стільки, а відспівування стільки. І зітхають бабусі, віддаючи останню гривню за свічку: батюшці теж треба жити…
Якось Альберт Ейнштейн сказав: «Є дві безкінечні речі – Всесвіт та людська дурість. Утім, щодо Всесвіту я не певен».
Нині Україну, мов снігом у січні, густо засипають гранти. Здебільшого – справа хороша. Те, на що немає ресурсів у держави фінансують закордонні організації, посольства, або приватні особи та компанії. Тут усе добре й це важливо. Але не про це зараз.
«Полковнику никто не пишет»(с). Насувається зима. Ситуація з мігрантами у Білорусі зависнула. Розрахунок «Бацьки» на те, що Євросоюз почне з ним переговори щодо долі мігрантів й таким чином визнає його легітимним президентом Білорусі провалився. Європейці свою позицію підкреслили чітко й зрозуміло.
Правда і з дна морського виринає сухою, - говорить старе українське прислів’я. Ні для кого не таємниця, що батюшки Московського патріархату в України давно в вперто ведуть таємну боротьбу проти вакцинації від коронавірусу.
Війна між «ваксами» та «антиваксами» розгоряється. З обох боків сиплються аргументи «за» та «проти» і кожен має свою правду. Одні переконані, що вакцинація рятує від пандемії, інші мають переконання з точністю до навпаки.
11 листопада Польща відзначає День незалежності. Вітаючи наших сусідів, згадаємо, що ми маємо дуже довгу і складну спільну історію. Довшу аніж історію співіснування з Московським царством а потім Росією. Не завжди наші стосунки були теплі. Це зараз ми друзі й маємо спільного геополітичного противника, а колись було не так.
Україну буквально засипають закордонними грантами. Як напряму, так і через громадські організації в Україні, посольства, спільні урядові програми тощо. Є гранти приватні, є гранти від ООН, Євросоюзу, окремих країн або навіть навчальних закладів. Гарно це чи погано?
Нині Польща переживає значний економічний, соціальний і політичний підйом й починає серйозно претендувати на роль лідера у Балто-Чорноморському регіоні і навіть разом з Німеччиною та Францією на вплив всередині Європейського Союзу. Україна в силу обставин, що склалися (російська агресія та наявність 1084 кілометри спільного кордону з Білоруссю, яку все міцніше прибирає до рук Кремль) зараз сильно залежить від Польщі. А залежність від будь-кого є дуже неприємною штукою.
Колись видатний німецький полководець генерал-фельдмаршал Гельмут фон Мольтке розкрив таємницю своїх перемог однією фразою: «Рухатися порізно, бити разом». Потім цей військовий принцип використали у політиці більшовики на чолі з Леніним й досягли свого. Зараз принцип тих, хто у 1918 році засів у московському Кремлі, використовують нинішні його мешканці. Використовують проти України.
Є одне питання, що досі псує українсько-польські стосунки та активно використовується російською пропагандою в інформаційній війні проти України. Це події весни-літа 1943 року на Волині, які в Україні отримали назву «Волинської трагедії», а у Польщі та Росії – «Волинської різанини».
Осінь. Природа засинає. Стихають і протести в Білорусі. Схоже на те, що режим Лукашенка встояв. Поки що.
«Скандальний народний депутат України від проросійської партії ОПЗЖ Ілля Ківа на річницю вбивства Степана Бандери проголосив себе «лідером антифашистського руху» і в публічному місці випустив у повітря кілька черг з автоматичної зброї, якою заборонено володіти цивільним особам».
Чи варто зараз українцям відвідувати Білорусь? З будь-якою метою від бізнесу до зустрічі з родичами? Чим загрожує поїздка до сусідньої країни на тлі того, що там відбувається?
Нещодавно сталася дуже цікава подія. Загальноукраїнський «сходняк» православних монахів Московського патріархату.
Час від часу доводиться чути від тих, хто досі називає себе "радянськими людьми", мовляв, от за часів СРСР був порядок. Особливо у Сталіна - ніхто не крав і хабарів не брав.
Там де Московський патріархат – там біда. Там ворожнеча, насильство і обман. Не лише Україна стикається з цим.
Білорусь стала імпортером картоплі. Це не жарт. Країна, яка славилася саме картоплею, зараз завозить її з інших країн.
Диктаторські режими, як дракони, помирають важко. У більшості – разом з диктаторами. Які, чіпляючись за владу до останнього подиху, здатні на будь-який злочин та підступ; на будь-яку підлість.
Вибори до Державної думи Росії у Криму наводять на банальну, але невмирущу мислЮ: а життя насправді усе розставляє по своїх місцях. Пригадуєте паради «народовладдя» у Севастополі, Сімферополі, Феодосії, а також на Донбасі? Як там здурілі від путінської пропаганди натовпи військові частини штурмували та обирали «народних мерів»? Пригадуєте оте «теперь хоть камни с неба»?
Як же ж вони усі полюбляють на «народовладдя» посилатися. Мовляв, ми нічого іншого не хочемо, як забезпечити щоб народ сам свої інтереси захищав. Бо влада, бачте не здатна. А от народ як візьметься…
Любителям «світлого радянського минулого».
На фото - рік 1967. «Розвинений соціалізм». Офіційний прийом у Кремлі з нагоди річниці «Великої Жовтневої Соціалістичної Революції. Серед запрошених – вищі церковні ієрархи.
Є старе українське прислів’я: «Що нам не миле, то попу в кадило». Це якраз про наших батюшок з Московського патріархату, які розгорнули буйну підпільну діяльність з агітації проти вакцинації від коронавірусу.
Один з головних аргументів тих, хто ностальгує по радянському минулому (або наслухався розповідей бабусь) – «безкоштовна» та «якісна» радянська медицина.
Є одна дуже делікатна тема, яку переважно обходять коли говорять про децентралізацію. Так, в цілому ця реформа мала позитивний результат й пішла на користь громадам. Але є підводна частина айсберга…
Досі «Велика Вітчизняна війна» є предметом особливих гордощів тих, хто жив в СРСР. Мовляв, нехай ми й жили бідно, зате фашизм перемогли. Практично одні, самі. Згуртувавшись навколо партії та особисто Сталіна. І кричали солдати, піднімаючись в атаку на німецькі кулемети: «За Родину, за Сталина!» Це живе досі. Перерісши майже на віру. На релігію. На цьому стоїть путінський «Русский мир».
Ті, хто ностальгує за радянським минулим обов’язково згадують що «смачний пломбір», хліб та плавлений сирок «Дружба» коштували копійки й порівнюють з нинішніми цінами. На жаль, при цьому вони забувають порівняти кількість нулів у тодішній та нинішній зарплатні.
Ті, хто ностальгують за СРСР, згадують та своїм дітям розповідають, що тоді квартири роздавали безкоштовно. Держава піклувалася про людину. Значить, не все так погано було в радянському минулому. Спогад про безкоштовні квартири стоїть поруч з іншим - про знамениту ковбасу по 2 рублі 20 копійок.
Інформація для роздумів. Чітка історична паралель, яку не може не побачити нормальна людина. Її навіть дурень здатен помітити.
Є на Житомирщині симпатичне селище Городниця. А у тій Городниці – монастир. Чоловічій. Московського патріархату. Править там широко відомий у вузьких колах архієпископ Олександр. Править тихо, але твердо, маючи високих покровителів не лише у Києві, але й далеко за його межами. Переважно у північному напряму.
Найнебезпечніший ворог той, хто ховає своє обличчя. Носить маску і навіть форму твоєї армії. Такі люди називаються шпигунами. Їхнім завданням є не лише добувати секретну інформацію, але й проводити диверсії, саботаж, організовувати провокації – усе, аби дезорганізувати систему державного управління противника. Надзвичайну користь шпигунів відзначав ще знаменитий Сунь Цзи у своєму трактаті «Мистецтво війни».
Інтернет нині велика сила. Майже як телебачення. Тому мережу давно використовують у політичній боротьбі й до того ж дуже ефективно. Не виключенням є Україна й існування величезної кількості сайтів або просто т. з. «лідерів суспільної думки» - ні для кого не таємниця.
Останнім часом широко
відомою у вузьких колах стає ідея т. з. «народовладдя». На це красиве, мов
японська блешня слово, деякі українці реагують як і належить дурному щупакові –
хапають, не думаючи.
Радянська пропаганда стверджувала, що Другий фронт у Європі союзники відкрили аж 6 червня 1944 року, висадкою у Нормандії. Це абсолютна і нахабна брехня, яка мала на меті підперти міф про "вирішальний внесок СРСР у перемогу над фашизмом". Мовляв, союзники відкрили фронт у Європі вже тоді, коли результат війни був зрозумілий, а до цього участь у ній відтягували як могли.
Добрый день, любимые мои ученики! Соскучились по уроку "исторического ликбеза"? Ну, что же, пристегиваемся к креслу нашей машины времени и поехали...
Тут один товаріщ, який, очевидно, визнав Україну раніше за Гондурас, але все ж пізніше за Еритрею, у коментарі видав перл:
18 травня 1944 року почалася депортація кримських татар за "співробітництво з нацистами". Не зробили виключення ні для кого: ні для удов червоноармійців, які загинули на фронті, ні для немовлят, ні для беззубих старих.
Корупція буває лише в капіталістичних суспільствах, де панує атмосфера наживи і чистогану. В Радянському союзі корупції не було. Зовсім. Натомість був «блат».
У тій, альтернативні реальності Поліграфу Поліграфовичу Шарікову вдалося вирватися з чіпких рук доктора Борменталя й уникнути зворотного перетворення на пса.
29 березня 1933 року британський журналіст Ґарет Річард Вон Джонс надрукував свій перший репортаж про Голодомор.
И снова урок "исторического ликбеза". Сегодня тематический - для тех, кто орет, выпучив глаза, о "Волынской резне". Пристегиваемся к нашей машине времени, чашечку кавы в руку и поехали.
Сей пост будет на "общепонятном". И максимально просто. Дабы даже до самого тупого члена секты "Свидетели барыг" дошло.
Про Горбачова заведено писати і говорити як про великого демократа, ліберала, миротворця, руйнівника старої радянської системи, новатора, реформатора тощо.
"Порошенко - олигарх. А олигархи - это зло". Такой коммент написал один товарищ из Фейсбука. Ну, что же, давайте разбираться - действительно ли Порошенко олигарх и правда ли, что олигархия - это всегда плохо.
