Там де Московський патріархат – там біда. Там ворожнеча, насильство і обман. Не лише Україна стикається з цим.
Історія — свідок минулого, світло істини, жива пам`ять, учитель життя, вісник старовини (Цицерон)
Там де Московський патріархат – там біда. Там ворожнеча, насильство і обман. Не лише Україна стикається з цим.
Білорусь стала імпортером картоплі. Це не жарт. Країна, яка славилася саме картоплею, зараз завозить її з інших країн.
Диктаторські режими, як дракони, помирають важко. У більшості – разом з диктаторами. Які, чіпляючись за владу до останнього подиху, здатні на будь-який злочин та підступ; на будь-яку підлість.
Вибори до Державної думи Росії у Криму наводять на банальну, але невмирущу мислЮ: а життя насправді усе розставляє по своїх місцях. Пригадуєте паради «народовладдя» у Севастополі, Сімферополі, Феодосії, а також на Донбасі? Як там здурілі від путінської пропаганди натовпи військові частини штурмували та обирали «народних мерів»? Пригадуєте оте «теперь хоть камни с неба»?
Як же ж вони усі полюбляють на «народовладдя» посилатися. Мовляв, ми нічого іншого не хочемо, як забезпечити щоб народ сам свої інтереси захищав. Бо влада, бачте не здатна. А от народ як візьметься…
Любителям «світлого радянського минулого».
На фото - рік 1967. «Розвинений соціалізм». Офіційний прийом у Кремлі з нагоди річниці «Великої Жовтневої Соціалістичної Революції. Серед запрошених – вищі церковні ієрархи.
Є старе українське прислів’я: «Що нам не миле, то попу в кадило». Це якраз про наших батюшок з Московського патріархату, які розгорнули буйну підпільну діяльність з агітації проти вакцинації від коронавірусу.
Один з головних аргументів тих, хто ностальгує по радянському минулому (або наслухався розповідей бабусь) – «безкоштовна» та «якісна» радянська медицина.
Є одна дуже делікатна тема, яку переважно обходять коли говорять про децентралізацію. Так, в цілому ця реформа мала позитивний результат й пішла на користь громадам. Але є підводна частина айсберга…
Досі «Велика Вітчизняна війна» є предметом особливих гордощів тих, хто жив в СРСР. Мовляв, нехай ми й жили бідно, зате фашизм перемогли. Практично одні, самі. Згуртувавшись навколо партії та особисто Сталіна. І кричали солдати, піднімаючись в атаку на німецькі кулемети: «За Родину, за Сталина!» Це живе досі. Перерісши майже на віру. На релігію. На цьому стоїть путінський «Русский мир».