Головний міф української історії

«Історія – це міф, з яким усі згодні» - писав великий пересмішник Вольтер. І він мав рацію. Історію в усі часи й в усіх народів влада викривляла на свою користь, з політичних мотивів. Йосип Сталін одного разу так і висловився – відверто й цинічно: «Історія – наука політична».

Все це так. Але треба усвідомлювати, що ніяку іншу історію сильніше не викривляли, як історію України. Може, хіба ще й білорусів – Російська імперія постаралася.

Отож, дозвольте невеличку презентацію, а також і рекламу. Ніяк без цього – такий вже світ))

Зараз практично усі цивілізовані країни світу розібралися з міфами, що їх колись влада замовила професійним історикам. В Британії та Франції дано відповідні оцінки їхньому колоніальному минулому, розібрано по кісточкам особистості Кромвеля, Ришельє, Рузвельта, Фрідріха Великого: он там і он там – їхні перемоги та подвиги, а он там – помилки, поразки й злочини.

І лише наша з вами історія, друзі як було її написано за часів Катерини ІІ, яка радила графу Чернишову стосовно литвинів (білорусів) та малоросів «Надобно лишить их исторической памяти ненужной», такою переважно й залишилася. Міфи, що їх написано в імперії про минуле українського народу не лише залишилися – їх укріпили численними радянськими підпорками.

Найголовніший і найважливіший міф не про Переяславську раду і навіть не про Петлюру, Бандеру і Шухевича. Найважливіший для пропаганди російського імперіалізму є міф про Київську Русь. Від цього головного міфу народжено інші: про «колиску трьох братніх народів», про «збирання земель» Москвою, про «віковічне прагнення» українців та білорусів стати у московське ярмо…

Міф починається вже з самої назви, бо не було Київської Русі в Х сторіччі, як не було її у сторіччі ХІ і ХІІ, а була – Русь, єдина й неповторна. І Москва до неї не має жодного стосунку.

Найбільшим і найганебнішим для нас, українців, міфом є той, що розповідає, якими дикими були наші пращури у Х-му сторіччі. Бородаті язичники не знали ані письма, ані математики, не було в них паперу бачте, і наук не було. Молилися праукраїнці болоту смердючому та колодам липовим, торгували виключно медом, воском, шкурками білок і, звісно ж – рабами. А от коли прийшло з Костянтинополя благодатне хрещення – так все й змінилося. Культура поперла, мов молода травичка після теплого дощика. Навіть папір з’явився.  І чорнила.

Так і пишуть в підручниках, які використовують проти наших дітей. Мало в кого виникає питання: як так сталося, що Київ – найбільше й найбагатше місто тогочасної Європи; Київ, котрий разом з Костянтинополем та Кордовою був найбільшим і найбагатшим містом у світі; Київ, який лежав на перетині найпотужніших торгівельних шляхів аж до кінця Х сторіччя перебував у язичництві. І хрестилася Русь ледь не останньою в Європі. Бо була, бачте, відсталою.

Але я стверджую: нічого подібного! Русь була найрозвиненішою державою середньовічної Європи. І язичницькою вона була не більше ніж тогочасні Англія та Франція. Саме тому «Володимирове хрещення» не згадує жоден літопис Х-поч. ХІ ст. жодної країни у світі, включно з візантійськими, що того «хрещення» не було. Не хрестив Володимир Русь. З дуже поважної причини: тут давно вже існувала потужна Церква, яка суперничала з Костянтинополем та Римом.

Свого часу Русь оббрехали. Зробили з неї дику язичницьку країну. Так треба було. Навіщо? О, то цілий детектив! А Москва, потім Петербург і знову – Москва ці побрехеньки підхопили й розвинули у цілий міф. Навіщо? О, то ще цікавіший детектив…

Але не треба бути обтяженим науковими ступенями академіком, щоб міфи ці розкрити і викрити. І немає нічого більш захоплюючого. Бо абсолютно правильно писав Віктор Суворов: «Історик - це розвідник минулого». Від себе додам: а ще й детектив, що розкриває таємниці не тільки минулих подій, але і мотиви тих, хто ці таємниці від нас ховає за вигадками.

Хто і за що убив Великого князя Київського Володимира? Чому Борис та Гліб становили смертельну загрозу для Візантії? Навіщо було створювати й розвивати міф про «Володимирове хрещення»? Що стоїть за походом Русі на Царгород 1043 року? Яке справжнє обличчя князя Ярослава, прозваного грецькими монахами підлабузницьки «Мудрим»? Навіщо Володимирові Мономаху підтримувати нікому не відомого безрідного самозванця й віддавати за нього свою доньку?

На ці та багато інших питань я спробував відповісти у книзі «ВЛАДИМИР.  КРЕЩЕНИЕ  ЛОЖЬЮ».

Наскільки це вдалося – судити читачам. Я не є професійним істориком, обтяженим науковими регаліями. Я – скоріше «науковий хуліган», що ставить визнаним авторитетам в царині історії незручні питання. Я – провокатор. Я спробував подати іншу версію нашої з вами історії, панове. З нею можна й потрібно сперечатися, одного, прошу, не робіть: не будьте байдужими.

Бо народ, який не знає своєї справжньої історії приречений на деградацію і з рештою – зникнення. Подивіться на бідних росіян…

Отож, приєднуйтесь, друзі до нашої компанії розвідників і детективів. Гарантую – буде цікаво.

Книжку (720 стор.) написано російською мовою й розраховано на широке коло читачів, які володіють історією Русі на рівні шкільного курсу.

Чому саме російською? Бо ця книга – зброя. Зброя, потужніша за «Гради» та «Смерчі». І як всяка зброя, вона мусить бути найбільш ефективною. Я волів, аби цю книгу читали не лише «свідомі» українці, але й передусім ті, хто звик читати російською. На Донбасі, в Одесі, Харкові й Запоріжжі. В Мінську й Пінську. Кілька книжок вже поїхали і до Росії. Цікаву книжку росвською прочитають і у Львові та Тернополі - ті, для кого зміст важливіший за форму.

Замовити книгу  можна, написавши в особистому повідомленні на «Мордокнижці»: https://www.facebook.com/urtab

Або за адресою: urtab@mail.ua

Вартість книжки – 200 грн.

Передплата на картку «Приватбанку» 5168 7556 2991 5311
На жаль, увесь наклад реалізовано, книг у продажі немає. Сподіваємося у найближчий час на перевидання.

Якщо є можливість профінансувати передачу однієї або кількох книжок до віськових частин, бібліотек, шпиталів - будемо вдячні. Особлива увага - Донбасу.

УВАГА! ДУЖЕ ВАЖЛИВО! Обов’язково перед, або після сплати зверніться за вказаними адресами й повідомте про себе, бо бувають випадки коли людина перерахувала кошти й залишилася анонімом.

У повідомленні вказати: день і приблизний час сплати; П.І.Б., номер телефону та номер відділення «Нової пошти» куди ми маємо надіслати книжку, а також кількість замовлених примірників.

З повагою,

ПАВЛО  ПРАВИЙ (Бондаренко)