Міна під Росією

Серед апологетів «Русского мира» існує стійкий міф, котрий переходить з покоління в покоління: Росія «відвоювала» Крим у Туреччини, півострів перейшов згідно до міжнародних угод, відтак має на нього повне право.

Типовий приклад подібних маніпуляцій – публікація «Комсомольская правда» від 28 лютого 2014 року під промовистою назвою «Откуда есть пошел Крым». Зверніть увагу на дату.

Разом з набором штампів про те, як «Хрущов подарил Крым Украине» та «Севастополь – город русской славы» можемо прочитати і про те, як «відвойовували» Крим:

«В XVIII веке Россия в нескольких войнах покончила с Крымским ханством, Румянцев, Суворов, Ушаков и Потемкин отвоевали его для России. Севастополь cтал столицей русского флота…» (http://www.kp.ru/daily/26197/3087281/).

На акцентуватимемо увагу на те, що Суворов взагалі не має жодного стосунку до приєднання Криму, а Ушаков на момент коли Росія захопила півострів, був лише одним з численних капітанів фрегатів – ці імена приплетено аби зробити картинку красивою й романтичною. Поговоримо про інше.

Коли говорять про те, як Росія «відвоювала у Туреччини Крим», згадують т.з. Кючук-Кайнарджийську мирну угоду 1774 року. Проте очевидно, що за цією угодою Туреччина і Росія визнавали… незалежність Кримського ханства. Росія отримувала право на володіння лише містом Керч та невеликою фортецею Ені-Кале біля нього.

Незалежність Криму (а також Кубані й інших прилеглих територій) з російського боку гарантувалася підписом самої імператриці Всеросійської Катерини ІІ. Серед статей тієї угоді була й така:

«Все   татарские   народы:   крымские,   буджатские, кубанские,  едисанцы, жамбуйлуки и едичкулы… имеют быть признаны вольными и совершенно независимыми от всякой  посторонней  власти,  но  пребывающими  под самодержавной властью  собственного  их  хана   чингисского   поколения,   всем татарским   обществом   избранного  и  возведенного,  который  да управляет ими по древним их законам и обычаям,  не отдавая отчета    ни  в  чем никакой посторонней державе…» (http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/FOREIGN/kuchuk.htm).

Як же Крим став російським? Дуже просто. Великий канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк справедливо зазначав, що угоди з Росією не вартують паперу, на якому їх написано. Одразу після укладення миру з Туреччиною, Росія почала систематично прибирати до рук Крим, використовуючи звичні методи підкупу та інтриг. Народи Російської імперії жили у злиднях між іншим також і тому, що величезні кошти у золоті, сріблі, діамантах, соболиному хутрі йшли на підкуп еліт сусідніх народів і створення «п’ятої колони».

Фатальну роль у пригнобленні Криму росіянами зіграв амбітний, але не дуже розумний Шахін-Гірей. Саме на нього зробила ставку Катерина ІІ.

«13 березня 1773 р. Шахін виступив у кримському дивані, закликаючи співвітчизників віддатися захисту Росії та облишити надії повернутися до складу Османської імперії. Втім співвітчизники до нового поставилися неприхильно. У серпні того ж року він прихав у Полтаву до В.М. Долгорукова і прийняв від нього пропозицію стати «незалежним» правителем ногайців, які кочували на правому березі р. Кубані, щоб, діючи від його імені, боротися за кримський престол. Маючи 1000 рублів щомісячного пансіону і штат службовців, що перебували на російському утриманні…» (Історія Криму у запитаннях та відповідях. – К., 2015).

Аби читач розумів що таке 1000 рублів на місяць у ті часи, скажемо, що ціна 1 пуда (16 кг.) пшеничного борошна складала від 30 коп.

Спираючись на ногайців, Шахін почав війну проти… власного народу. Йому допомагали «добровольці» з Росії. Виявлення серед убитих та полонених під Темрюком «зелених чоловічків» у 1774 році навіть спричинило міжнародний дипломатичний скандал.

Так або інакше, росіяни поступово таємними убивствами політичних противників, підкупом та інтригами, цілковито заволоділи Кримом. Татари постійно повставали проти Шахіна, який демонстративно зневажав місцеве духовенство та звичаї (хан давно вже «зросійщився), й загарбники вміло це використовували:

«Розчаруванням хана… вміло скористався генерал Самойлов, племінник Потьомкіна. Він умовив Шахіна відмовитися від управління «таким віроломним народом» і пообіцяв йому натомість персидський престол, із вдячнішими підданими. І Шахін погодився…» (там само).

Звісно, з персидським престолом Шахіна обдурили. Він кілька років поневірявся то в Таганрозі, то у Воронежі, то в Калузі. Тисячу рублів на місяць його вже не платили…

Зрештою останній хан Криму перебрався до Туреччини, де згодом був страчений за підозрою в інтригах.

А росіяни після зречення Шахін Гірея швиденько провели збори підкуплених чистим золотом татарських старійшин, які постановили віддати Крим у склад Росії. Відповідний указ Катерина ІІ видала 8 квітня 1783 року.

Замисліться: імператриця видала указ про приєднання незалежної держави. Все просто: хто сильніший, той і правий.

 Цікаве в цій історії те, що нинішня Росія не має жодних підстав у претензіях на Крим спиратися на дипломатичні угоди XVIII сторіччя. Чому? Справа в тім, що після перевороту 1917 року більшовики оголосили про невизнання всіх без винятку міжнародних та інших угод, що їх було підписано Росією раніше. А Російська Федерація оголосила себе правонаступницею СРСР. Відтак не лише Кючук-Кайнарджийська але й Переяславська (текст якої чомусь «загубився») та інші угоди втратили чинність. Отож саме Туреччина може зараз виявляти претензії на Крим.

Росію міг би врятувати принцип непорушності державних кордонів, сформульований у Завершальному акті наради по безпеці й співробітництву у Європі 1975 році і підписаний в т.ч. і СРСР, але… Але анексією Криму Путінська влада поставила Росію й поза цим принципом.

То не помилка – то страшний злочин. Бо тут не лише про Крим йдеться. Тут йдеться про те, що тепер будь хто (наприклад, Китай або Японія) у слушний момент може загарбати частину земель Росії й вона буде в міжнародно-правовому полі беззахисною.

Так імперські амбіції та політична безвідповідальність путінського режиму заклали міну не лише під Крим, а й усю Росію.

ПАВЛО  ПРАВИЙ
для газети "Поліські новини"