Як Крим став "Російським"

Російська пропаганда полюбляє розповідати про те, що переважна більшість населення Криму – етнічні росіяни або їхні нащадки і тому, мовляв, анексія Криму 2014 року ніяка не анексія, а встановлення «історичної справедливості», повернення росіян в «материнське лоно».

Давайте подивимося як Крим став «російським», як і коли так сталося, що росіяни перетворилися тут на більшість.

Рік	Кількість населення усього	Кримські татари %	Росіяни %	Українці %
1795	156 400	87,6	4,3	1,3
1835	279 400	83,5	4,4	3,1
1864	198 700	50,3	20,5	8
1917 р.	749 800	28,7	41,2	8,6
1926	713 800	25,1	42,2	10,9
1939	1 123 800	19,4	49,6	13,7

Хтось одразу згадає про депортацію кримських татар 1944 року. Нічого подібного! Цей народ на своїй землі опинився в меншості задовго до цього. Для ілюстрації демографічної політики Росії в Криму складемо невеличку таблицю, опустивши невеликі спільноти вірмен, караїмів, болгар, німців тощо.

Як бачимо, з моменту захоплення Криму Російською імперією, кількість кримськотатарського населення постійно скорочувалася. В перші 60-70 років зростання російського (втім, як і українського) населення не було

великим, що пояснюється специфікою місцевого господарства: Крим – це переважно величезні кам’янисті, з бідною землею степові простори, де дуже важко вести сільське господарство. Татари це вміли, займаючись садівництвом, виноградарством та вівчарством. Росіяни у своїй більшості належали до військових контингентів.

Чисельність прийшлого населення Криму зростала за рахунок

«… відставних військовослужбовців, чиновництва, державних селян і кріпаків» (Історія Криму в запитаннях та відповідях. К., - 2015).

З іншого боку відбувалося поступове витіснення кримських татар. Релігійний, соціальний, національний гніт у «тюрмі народів» змушував їх емігрувати, передусім до Туреччини.

Поглянемо на таблицю.  Кидається у вічі різкий «перелам» від 1864 року. І не просто перелам. За тридцять років, загальна чисельність населення Криму скоротилася більш ніж на 80 тисяч.

«Унаслідок масової еміграції татар до Туреччини в 1860 р. знелюдніли 678 поселень, населення півострова на 1863 р. скоротилося до 192 360 осіб» (там само).

Імперська влада не чинила перепон еміграції кримських татар, навпаки - всіляко «допомагала» в цьому. Чому? Навіщо було перетворювати півострів на пустку? А він перетворювався: квітучі сади занепадали, виноградники заростали бур’янами й поміж покинутих татарських будинків ночами вили голодні вовки.

Відповідь проста: Москві Крим не був потрібен, була потрібна військово-морська база у Севастополі та кількох інших місцях. Левову частку населення було зосереджено у вузькій смузі прибережних міст та містечок, а решта півострова стояла пусткою.

Крим – це плацдарм для майбутньої агресії проти Туреччини; у захопленні Босфору та Дарданелл – старої заповітної мрії московського імперіалізму. Татари тут лише заважали, адже завжди тяжіли до турків-одновірців.

А ще то була помста. Справа в тому, що під час Кримської війни 1853-1856 років кримські татари підтримали англійські та французькі війська. Це не дивно, враховуючи те, що іще були живі ті, хто пам’ятав часи, коли тут не було росіян. Татари сподівалися на відновлення своєї держави. Досі російські пропагандисти пишуть, не приховуючи своєї ненависті до народу, що прагнув звільнитися від московського панування приблизно так:

«В сопровождении огромной толпы Токарский вместе с Сеит-Ибраимом отправились в мечеть, где было совершено торжественное богослужение. Восторгу татар не было пределов. В холуйском порыве они подняли и понесли Ибраим-пашу, целовали руки и одежду турецких солдат…

Массовое предательство затронуло и крымско-татарскую верхушку, мгновенно забывшую обо всех благодеяниях, оказанных ей русскими властями» (http://www.evpatoriya-history.info/natsionalnij-vopros/tatari-v-krimskuju-voinu.php).

Дуже знайома риторика, чи не так? Захоплення Астрахані, Варшави, Києва, Кишинева; «підкорення» Чечні, Дагестану і Туркестану, «приєднання» Сибіру та багато чого іншого завжди подавалося Москвою як «благодєянія». Щоправда при цьому скромно забувається, що згоди народів «благодійники» не питали.

Яскравим прикладом «благодєяній» може служити відверте висловлювання генерала Миколи Слєпцова (1844 рік):

«Какое имеют право эти дикари жить на такой прекрасно земле? Перстом Господа миров наш Августейший Император повелел нам уничтожить их аулы, всех мужчин, способных носить оружие уничтожить, сжечь посевы, беременным женщинам вырезать животы, чтобы они не рожали бандитов…» (http://sputnikipogrom.com/quotes/4850/russian_power/#.VxzDetSLTIU).

А ось генерал Микола Євдокімов, пояснює суть політики «благодєяній» стосовно підкорених народів:

«Первая филантропия - своим, горцам я предоставлю лишь то, что останется после удовлетворения последнего из русских интересов» (http://gor-morev.narod.ru/index/0-7).

Такі само слова сторіччям пізніше світ почує від Гітлера та Ріббентропа. Але нацистів судили в Нюрнберзі, а генерали Єрмолов, Євдокімов та Слєпцов – герої Росії. Виховані на їхньому прикладі російські солдати тепер несуть «благодєянія» мешканцям Донбасу.

І якщо хтось гадає, що стосовно кримських татар проводилася інша політика – то вони глибоко помиляються. Не дивно тому, що татари за найменшої угоди повставали. В Кримську війну вони розгорнули справжню партизанську війну проти поневолювачів.

І хоча після закінчення війни царський уряд «милостиво простив» кримських татар, проте лише на словах. І саме середина ХІХ сторіччя стала тим самим трагічним Рубіконом, коли цей народ почали цілеспрямовано позбавляти Батьківщини.

Ну а депортація 1944 року стала лише «окончательным решением татарского вопроса». Якщо кому цікаво - наприкінці літа 1944 року структура населення Криму виглядала так: всього 379 тис., з них росіян 75%, українців 21%, решта (поляки, євреї, тощо) – 4%.

І жодного кримського татарина…

ПАВЛО  ПРАВИЙ

для газети "Поліські новини"