Путін іде в наступ...

Події розвиваються стрімко. Не встигаєш реагувати та аналізувати. Але треба. Хочете, я вас полякаю? Є така підозра що, протягом останніх двох тижнів Кремль готує широкомасштабний наступ. Він буде найпотужнішим і, напевне, вже останнім. Від того, чи ми витримаємо його, залежить майбутнє країни.

Давайте пофантазуємо. Лише – ПОФАНТАЗУЄМО, не більше. Давайте поставимо себе на місце Путіна та його прісних і подумаємо, що би ми вчинили на їхньому місці. Давайте продумаємо сюжет для політичного детективу. Оцініть чи він був би цікавий?

Беремо полонену Савченко. Зламану спецслужбами, психічно нестабільну, з примітивним інтелектом та кругозором і майже неосвічену  жінку, на яку повно компромату, адже в полон вона потрапила під час обставин, за які її мають судити військовим судом. До того ж вона офіційно – дезертир, не забуваймо.

Раніше ми мали за мету просто влаштувати показовий процес для «внутрішнього використання», продемонструвати російському народові «звірячу сутність українського фашизму». Ми дозволяємо і навіть заохочуємо Савчено поводитися так, як вона поводилася; дозволяємо майки з Тризубом, співи гімну, тикання дуль і «факів» тощо.

Але ось десь у березні, коли стало зрозуміло, що спроба Медведчука й Тимошенко «звалити» українську владу й вийти на дострокові вибори провалилася, коаліція працює й працюватиме, а санкції щодо Кремля влітку буде продовжено (це катастрофа не лише економічна), ми розробляємо «многоходовочку», в центрі якої буде Надія Савченко.

Ми не вербували її впряму. Ми просто нею маніпулюємо. Їй нашептали про те, що вона може зупинити ці криваву війну. Лише вона одна. Така в неї місія. Але з іншого боку Савченко відомо, що Кремль має потужні компрматеріали щодо неї – відеозаписи допитів, «інтерв’ю», які під виглядом російських журналістів записали оперативники ФСБ, тощо. Оті шматочки, в яких Савченко розповідає про «громадянську війну» на Донбасі та заперечує що «Боїнг» збили терористи – лише «квіточки».

Отож, знаючи, що існують матеріали, які знищать її і навіть приведуть на лаву підсудних, Надія має бути поступлива. Вона радісно схопиться за можливість порятунку. Ні, ми не розмовляємо з нею особисто – Боже збав. Ми підсилаємо до неї людей, які «під великим секретом» розповідають їй, що існує замова між Путіним і Порошенко продовжувати війну, аби російські та українські олігархи могли на ній добряче заробити.

Проте існує група людей, в російських спецслужбах та армії, і в Україні, яка прагне це безумство зупинити: два братніх народи хижаки на Банковій і в Кремлі змушують убивати один одного заради «баксів». Отож, представники «руху спротиву» проти режиму Путіна забезпечать повернення Надії додому, де б вона могла стати на чолі антивоєнного руху й примирити штучно роз’єднані народи. Вона це може робити відкрито, а члени руху опору – ні.

Компромат? Хай Надія не хвилюється. Звісно, він існує. І може бути використаний. Але ніхто не посміє цього зробити, якщо вона очолить боротьбу за мир: світ просто не повірить і завжди можна сказати, що це фальшивка, яку створено олігархічними колами, що не бажають припинення війни. А відео те наші люди у відповідний момент знищать, або замінять іншим.

Потрапивши у становище, коли з одного боку – загроза оприлюднення компрматеріалів, а з іншого – лаври людини, яка закінчила війну і вивела на чисту воду її підпалювачів гарантує, що Савченко працюватиме на нас вірою й правдою. Достатньо оточити її подвійно, потрійно дубльованими колами наших людей, серед яких ті, кому вона безумовно довіряє.

Умови для наступу створено. Одночасно агенти впливу і продажні журналісти починають розповсюджувати Україною тренд: війна вигідна правителям, а простому люду нема чого ділити; пускаються чутки про те, що українські можновладці, від президента до начальників поліції наживається на війні й тому не хочуть аби вона припинилася; створюються групи впливу у соцмережах «давайте миритися», розробляються малюнки, на яких мужик в шароварах, вишиванці й з «оселедцем» та тип з бородою, у косоворотці й картузі, сидять на галявинці й п’ють горілку, а поруч лежать зв’язані «вороги українського та російського народів».

І от Савченко виступає зі скандальною промовою. Нам відомо, що вона косноязика і не дуже розумна, психічно не стійка, тому виставити її проти аудиторії перед телекамерами або навіть посадити в радіостудію з настільки скандальними словами не ризикуємо. Замість цього ми організуємо «телефонний дзвінок». На тому кінці проводу буде «наша людина», яка підведе наче мимоволі Надію до певних питань, а по цю сторону вона сидить із заздалегідь заготовленими спічрайтерами текстом, який мусить виголосити в ефір.

Савченко, звісно легко погодиться і триматиме язика за зубами – переконати її що так правильно неважко.

«Треба йти на прямі перемовини з Захарченко і Плотницьким без третьої та четвертої сторін», готовність пити з ними горілку, тощо. Мета благородна: визволення полонених, а далі – й зупинка всієї війни. Адже якщо Надії вдасться перший крок (а наші люди в ЛНР-ДНР вже забезпечили результат), то вона стане загальноукраїнською героїнею й ЗМУСИТЬ українську владу до прямих перемовин. А Захарченко і Плотницький давно вже хочуть закінчити війну. Вони давно зрозуміли, що «народ Донбасу» використовують і в Києві, і в Москві.

І народ пригадує, що про це вже говорили: Монтян, Станко, Рубан та багато інших журналістів. І Савченко переконується, що це – правда. Буквально на другий день Захарченко виступає з повним «одобрямсом» її ініціативи. Все готове. «Ополченці» готові навіть без будь-яких умов, в якості «доброї волі» звільнити велику групу українських полонених. І ВОНИ ЇХ ЗВІЛЬНЯТЬ.

Одночасно починається нова хвиля «братання», організація «телемостів» тощо, під час яких «ополченці» переконуватимуть, що вони не вороги України, що вони усім серцем хочуть жити в єдиній і неділимій; що вони давно закликали до припинення війни; що вони не проти українців воюють, а – проти олігархів, які є спільним ворогом.  

Тим часом ми зі своїми спільниками з числа української п’ятої колони готуємо радикальні події в Україні. Вербуються тисячі «тітушок» та «солдатських матерів» які вийдуть на Майдан та перекриють автошляхи з вимогою «закінчити війну й повернути синів». Савченко має тут грати важливу роль: її возитимуть по мітингах, де вона, зірваним голосом кричатиме те, що має. На це її інтелекту вистачить – пілотний мітинг, що його провели про всяк випадок у провінції, виступи перед жіночками у Слов’янську це підтвердили.

І ми починаємо поступово, але швидко розгортати наступ на Київ з тами розрахунком, аби пік безладу прийшовся на кінець жовтня-початок листопада. Звичний сезон початку Майданів.

Загальна картина така: ДНР-ЛНР готові до переговорів про мир, вони навіть припинили усі бойові дії та обстріли; вони передали багато полонених та заручників без всяких умов; ми в Москві створюємо відповідну картинку,роблячи вигляд, що приємно шоковані «неслухняністю» бойовиків і навіть гудимо їх: мир це добре, але ми невдоволені що Захарченко веде переговори з убивцею російських журналістів, засуджених на 22 роки в’язниці.

А в Україні – масові зворушення. Тисячі людей на  Майдані та в провінції вимагають припинення війни. «Солдатські матері» перекрили трасу Київ-Чоп та магістральні залізниці. Мітингарів охороняють «добровольці ОУН» та інші «добровольці частини», що створювалися під нашим незримим контролем». Напівбожевільних «патріотів» ми використовуємо «втемну», але їм і приводу не треба – вони будуть там, де «скидають злочинну владу». Савченко захрипла. 

Тимошенко, мудро й сонячно посміхаючись, підтримує її за лікоть. Виступає й сама, вимагаючи у влади «почути народ», проте зараз не вона лідер. Час Юлії Володимирів настане пізніше. А зараз, поки Савченко на сцені, Тимошенко за кулісами займається ОСНОВНОЮ роботою. 

Величезна армія чиновників, яким хочетья жити "як завжди" підсилює кризу саботажем та диверсіями. Чомусь раптом починаються затримки пенсій, зарплат, спипендій. Підключаються наші люди в правоохоронних органах і судах. Мета: параліч всієї вертикалі управління.

Створену штучну кризу переносимо у парламент. Наші люди вимагають відставки уряду і дострокових виборів, або закінчення війни. На трибуні – плакат «Багнети в землю». До бунтівників з числа «молодих облич» та «вилоносців» приєднуються колишні регіонали. Більшість в парлам6енті, підживлена нашими мільйонами, що ми їх роздали персонально під розписку, є.

Проте ми поки що не поспішаємо. Нам треба змусити Порошенка почати прямий діалог з терористами. Нам треба змусити вийти з «Мінська». Порошенко у безвихідній ситуації: або дострокові вибори з усім відомим результатом (а там і до імпічменту недалеко), або переговори.

Таким чином, конфлікт на Донбасі робимо внутрішньою справою України. Виходимо на сцену і, пустивши сльозу, питаємо риторично: дивіться, Київ сам визнав, що е – громадянська війна. Українська влада веде переговори про мир з українськими громадянами Захаренко, Плотницьким, Мірошником, Безлером. До чого тут ми? Ми не несемо відповідальності за те, що вони там не поділили. Давайте закривати лавочку «Мінськ-2», послаблювати санкції і разом думати, як допомогти українцям замиритися зовсім.

Пропонуємо переформатувати найболючіші питання, що їх сварять: федералізувати країну – хай кожен регіон сам себе утримує, а не міряється хто кого годує, тобто проводимо федералізацію; російській мові – другу державну; звичайно, амністія усім учасникам конфлікту без будь-яких умов. Ми готові усіма силами допомагати. Просимо для себе за це небагато: гарантію не вступу України до НАТО та ЄС. МИ навіть не проти Асоційованого членства, але не більше.

А тут і «друзі Путіна» в ЄС підтягнуться. Французький парламент вже підготував грунт, прийнявши звернення до уряду з рекомендацією зняти санкції.

А США? Ми і тут все розрахувати точно: в США – вибори президента. США зараз не до України. Дасть Бог, переможе Трамп, котрий, схоже, теж схильний пожертвувати Україною заради взаємовигідної співпраці з нами.

А Савченко? Савченко можна навіть на певному етапі пожертвувати. Якщо Порошенко не погодиться на капітуляцію, ми забезпечимо їй «нещасний випадок», що прямо вказуватиме в бік Банкової, або взагалі кулю. І тоді наші партнери в Україні піднімуть Майдан-3, що змете хунту.

Проте це не обов’язково. Достатньо буде нейтралізувати Порошенка та «про європейську» команду. А їх буде нейтралізовано, оскільки кінцевим результатом нашого наступу є не зняття санкцій, а створення ситуації, за якої від проєвропейських політиків в Україні відвернуться стовпи ЄС та США. Ми мусимо повернути Україну в орбіту нашого впливу. А уряд, який буде обрано сформовано нашими українськими «партнерами» по результатам вже весняних дострокових виборів, нам допоможе. Ми зробимо з Порошенка те, чим був Ющенко.

Епілогу не писатиму. Для фантастичного роману він не є обов’язковим.  Упевнений, що далі сюжету для книги це не піде. А ви?

ПАВЛО  ПРАВИЙ