Сергій Лойко: постановочний журналіст, або підлість як спосіб існування

Значитца так, НЕ шанований мною пане Лойко, ну і його приятелі по розпродажу України. Не хотів влазити у те гуано, що ви його розкидали далеко за межі України на тему того, між нами – дуже гарного з мистецької точки зору, фото. Але...

Постановочне фото, кажете? Мені, як українцю пофіг. Більше того, вимагаю більше таких «постановочних». Десятки. Сотні. Тисячі. Ому що е – теж частина війни. Незримої війни за душі людей, їхні настрої, ставлення до реальності й в т.ч. до ворогів. Пропаганда – це частина війни і від цього нікуди не подітися.

Я зараз тут не буду вчергове жувати остановочне, не поставновочне, в бойових умовах знято чи у тилу. Принипово не буду. Я навіть погоджуся з Лойком. Хай. Хай буде по-вашому. Але.

Я гнилому «журналісту», а заразом і його прихильникам, нагадаю, що всесвітньо знамените фото Джо Розенталя «Підняття прапору США над островом  Іводзіма» - абсолютно, стовідсотково постановочне. Тим не менше, саме воно стало символом мужності, героїзму та патріотизму американських воїнів у Другій світовій війні.

Світлина Джо Розенталя стала найзнменитішою

у в США. Але вона була постановочною,

і до того ж не першою

Більше того - перший знімок підняття прапору над

Іводзімою авторства штаб-сержанта Льюїса Лоуері - теж постановочний. Але чи применшує е його вагу?

Я гнилому «журналісту», а заразом його прихильникам нагадаю, що знамените фото «Комбат» є абсолютно постановочним. Більше того, стверджують, що воно навіть до війни не має жодного стосунку – бо було зроблено на навчаннях прикордонників в Туркестані у 1940 році, про що признавався автор знімку Макс Альперт. Та й знаки у петлиях свідчать, що солдат в атаку піднімає молодштй лейтенант Прикордонних віськ НКВС.

Але це не заважало цій світлині бути протягом десятиріч символом для мільйонів радянських людей.

Постановочність фото зменщує його художню та агітаійну

вагу, панове?

Знаменита світлина "Прапор Пермоги над Рейхстагом" Євгена Халдєя.

Зверніть увагу на автіви та трамваї, що проїздять низу. І на

офіцерів, що спостерігають за встанвленням прапору. Чистої

води остановка. Але... Для кого це важливо? Напевне лише

для таких, як Лойко.

Я зараз тут не досліджуватиму конспірологічну версію вчинків пана Лойка – вистачає людей, які, зважаючи на російське громадянство цього типа, звинувачують його у шпигунстві. Мають право – надто вже багато бруду на російських журналістах. Але особисто я доказів не маю, тому помовчу. Висловлю своє припущення.

Пан Лойко просто позаздрив. Він позаздрив як фоторепортер фоторепортеру за гарний знімок. Тим більше, що книжка «Аеропорт», яку написав пан Сергій, з тріском провалилася, незважаючи на «гарячу» тему та шалену «розкрутку» українськими телеканалами. Отож, будучи негідником і відчуваючи, що його починають забувати, Сергій Лойко не знайшов у собі сили привітати колегу за вдалий кадр, а замість того почав обливати його брудом.
І якби він був один. Для подібних йому кар`єра журналоіста - це дві речі: продажність і підлість. Збрехати, перекрутити факти, вигадати, написати напівправду, аби сподобатися тим, хто замовляє бруд - ось кредо подібних індивідуумів. Не існує нічого, на що не був би здатен подібний до Лойко, аби вилізти нагору. Підставити колегу? Запросто. Звести наклеп? Нама пробоем. Відчиняйте гамані, наймачі - на все згоден.

Дрібна душа. Пропоную віднині називати Сергія Лойка "постановочний журналіст".

Але найгірше, що знайшлося безліч ще дрібніших, котрі стали на захист негідника. От їм я визначення не підберу. Може, друзі, у вас це краще вийде…

ПАВЛО  ПРАВИЙ