"Мохерові берети": розірвати Україну...

Спостерігаєте за шабашом під стінами Верховної Ради та Нацбанку? Бачите ці одухотворені, не спотворені інтелектом обличчя? Ці мохерові берети, в’язані року 1984-го? Ці капелюхи фасону «Секретар райкому», що були в моді року 1976-го? А тепер давайте я вам дещо скажу. Тільки не ображайтеся, бо буде жорстко.

Віднині не смійте мені говорити про те, що «Донбас покликав Путіна». Не смійте заїкатися про обгородження Донбасу колючим дротом і випалення напалмом. Поки ви не спалите тим напалмом прилюдно своїх бабусь і дідусів; своїх мам в мохері.

Бо під Нацбанком нині вирує той самий «Русский мир» за 130 гривень. Як колись луганські люмпени йшли до будівлі ОДА за 50 гривень, так сьогодні київські люмпени йдуть за ту саму суму (в доларовому еквіваленті) до будівлі Верховної Ради.

Ці мохерово-капелючасті за ті таки 130 гривень кричатимуть «Путінприди», а за 400 лягатимуть під українські танки. Сумніваєтеся?

Кажете, Донбас обрав Януковича? Брешете. Не Донбас – Україна. Лише в Києві за «Овоча» проголосував кожен четвертий. На Хмельниччині – кожен п’ятий. На Чернігівщині – кожен третій. На Волині – кожен сьомий.

Нагадати яким був розрив між Януковичем і Тимошенко за результатами другого туру? Нагадаю – менш ніж 880 тис. голосів.  Їх дали Черкаси й Житомир, Хмельницькій і Полтава, Львів, Київ і Суми…

І не треба виправдовуватися, мовляв, що Янукович, що Тимошенко – без різниці. Адже тоді про Тимошенко думали інакше, правда?

Якщо «мохерові» Луганська і Донецька відірвали від України шмат Донбасу, то «мохерові» Києва та прилеглих земель зараз під орудою інших вождів, але за ті само гривні, знищують Україну як державу.

І хто з них небезпечніший?

Особисто для мене відповідь очевидна. Київський, житомирський, львівський, чернівецький, вінницький люмпен особливо потворний. І не поспішайте обурено кидатися мене душити. В місті Новоград-Волинський чотири військові частини, серед яких знаменита героїчна 30-а ОМБр. Знаєте, що відбувалося тут під час мобілізації? Тисячі здорових мужиків ринули в Польщу, а переважно – до Росії. На «заробітки». Аби не йти воювати. Потім повернулися. Зараз у пивнухах розповідають, який Порошенко негарний – ніяк не визволить Донбас.

На одному з цих знімків - мітинг люмпену в Луганську, а на

другому - в Києві. Відрізнити зможете?

А от ще найстрашніше. Кожної п’ятниці з Москви прибувають 2-3 буси з заробітчанами. Тими, котрі будують там дачі російським генералам. Першим чином вони всі затарюються дешевим пивом, дудлять його тут таки, біля бусів, і клянуть Порошенко знаєте за що? Здогадайтеся з трьох разів.

Луганськ почався з двох українських козацьких сіл: Кам’яний Брід та Вергунка. Донецьк – з козацької Олександрівки. У 1932-1933 найстрашніший удар Голодомору прийшовся саме на Луганщину та Донеччину. Потім комуністи завезли сюди російських селян з Тамбовщини й Калуги. Насильно, не питаючи їхнього хотіння.

Під час індустріалізації 30-х та промислового будівництва 40-50-х сюди приїхали сотні тисяч «заробітчан», бо тоді на Донбасі гарно платили. Тут в кожному місті було по «зоні», а то й дві. Звільняючись, колишні з/к залишалися працювати на місцевих шахтах та заводах. За статистикою на 1989 рік кожен п’ятий в Донецькій області був судимий.

Ідемо далі. Ті, хто приїхав з Росії сюди жити, звісно, мав і має симпатії до своєї Батьківщини. Це нормально. Це природньо. І високий рівень патерналізму тут цілком зрозумілий.

Але за чверть сторіччя існування України як незалежної держави ані держава, ані громадські діячі, ані політичні партії, ані митці, видавництва, ЗМІ, кіностудії нічортяки не зробили, аби люди на Донбасі з незрозумілого аморфного «русскоязичного насєлєнія» перетворилися хоча б на українців російського, вірменського, татарського, бурятського походження. На російськомовних, але – українців.

Чверть сторіччя великі патріоти у зотлілих від постійного носіння вишиванках розповідали населенню Донбасу, що воно не ті книжки читає, не ті пісні слухає, не тією мовою розмовляє – коротше, «на наші ви, ви -окупанти», а потім дивувалися, що частина населення Донбас не хоче себе асоціювати з Україною.

Щойно пані Фаріон закликала позбавити роботи всіх, хто говорить

російською. Так Москва за допомогою агентури серед

фальшивих "патріотоів" намагається розколоти Україну.

А ми що?

І не треба мене різними негарними словам обзивати. Краще подумайте, чому так багато «вати» в Новоград-Волинському й Баранівці, Коростені й Малині, чому її повно в Олевську – столиці знаменитої Олевської республіки, де в 1941 році формувалися перші загони УПА-«Поліська Січ»? Пройдіться по Львову, послухайте тамтешніх. Кажете, Луганськ – ватний?

Якось довелося спілкуватися з одним видатним керівником однієї видатної націоналістичної партії. Це було десь 2000-го року. Той із жалем сказав: «Ех, якби ми свого часу переклали «Історію УПА» російською мовою, та масово кинули її на Схід…»

На моє чемне питання чому б це не зробити зараз і що змінилося, пан видатний націоналіст обурено засопів і втік. Втік до офісу в престижному районі Подолу, купленому в 90-ті роки за шалену на той час суму в 300 тисяч доларів. На книгу вистачило б 1/300 від неї. Втік, писати про те, як завоювати Донбас.

З того часу пройшло 16 років, а «Історія УПА» російською так і не з’явилася. Зате книгарні Донбасу було переповнено писаннями про Путіна. Про «Русский мир». Про «Русский спецназ».

Одного разу року 2013 в книгарні Дуганська побачив ажвісім різних книжок про путіна. І жодної про Бандеру, Скоропдського,Петлюру, Шухевича. До речі, книжки, що на фото - фейкові, тобто вони написані від імені Хардинга, Кісінджера, але насправдівони ці книжки не писали. Так діє кремлівська пропаганда. А у нас що?

Пройшло четверть століття з дня проголошення незалежності України. Скільки книжок про УПА, про ОУН, про Петлюру, гетьмана П. Скоропадського видано російською мовою? Спеціально для Сходу. І не лише для нього. Скільки фільмів знято? Скільки серіалів про «Український спецназ»?

Зараз намагаюся зібрати кошти на свою книгу про «бандерівців». Російською. Сума в принципі тривіальна для декого – близько 2 тис. доларів. Приблизно стільки деякі «патріоти» в більярд по суботах програють та по рестораціях пропивають. Але на книгу – зась. Слава Богу, є друзі, хто по сто, хто трохи більше від себе відривають. За місяць вже більш ніж 300 доларів назбиралося. Такими темпами – якраз до Нового, 2018 року встигнемо.

А знаєте, звідки найбільше надходить гривень на цю книжку? Зі Львова? Луцька? Рівного? Не вгадали: Київ, Одеса, Харків, Краматорськ, Миколаїв… Одразу згадується вгодована пика «націоналіста» і його фальшиві зітхання…

Все це я до чого? Не смійте гидити на українців Донбасу. Ви не жили там. Ви не були під тим ідеологічним пресом, під тиском російської пропаганди. Ви не відчували себе кинутими державою напризволяще проти агресивного тупого люмпена. І ви навіть не уявляєте того подвигу, що його здійснили люди Донбасу.

Так – подвигу! Може, вони й самі того не розуміють. Посилаючи Гіркіна та «Бабабя» на Донбас, Путін розраховував, що варто лише почати, і «Донбасс поднимется» - тільки встигай автомати та набої підвозити. Що 100, 200 тисяч «шахтеров и трактористов» зметуть «хунту» до самого Львова. А шахтарі не піднялися, максимум що Путін отримав – кілька тисяч люмпенів з усієї України.

Довелося за шахтарів та трактористів бурят видавати.

Так от, хочете погоджуйтеся – хочете ні. Не з тим пани у вишиванках 25 років війну вели. Не з «окупантами», не з російською мовою треба було, а – з «совком». І не лише на Донбасі, а по всій Україні. Як це зробили в країнах Балтії, Польщі, Словаччині, Румунії…

Хтось скаже: в країнах Балтії відмовили в громадянстві російськомовним. Неправда. Це вас обманюють. Це вам пани у вишиванках брешуть. Часто – на замовлення кураторів-чекістів. Бо насправді відмовили не тим, хто говорить російською, а тим, хто не знає литовської. Велика різниця.

На завершення скажу таке. Вам, шановні кияни, мешканці Житомира, Сум, Рівного і навіть Одеси – дуже пощастило. Пощастило, що у Путіна вистачило сили тільки на шматок нашої території, котру було оточено російськими землями; пощастило, що у вас немає спільного з Росією кордону; що влада у вас не на 100% належала регіоналам і комуністам; що хоча б 10-15% відсотків, як в Дніпрі, Харкові, Одесі при владі перебували політичні конкуренти Януковича і Симоненка.

Вас пронесло замалим.

Інакше було б те саме: озброєні «ополченці» під охороною міліції, «аквафреші» і натовпи жінок в мохері на площах і дорогах. А ви сиділи би по квартирах і чекали, коли «все розсосеться», або втікали. Тільки у луганчан було куди, а вам, шановні вінничани куди тікати?

Лише не розповідайте як героїчно ви би пішли голіруч проти озброєних п’яних бойовиків та міліції. Не вірю. На Майдані люди йшли під кулі, бо це був один короткий момент. Майданівцям протистояла деморалізована влада і деморалізовані силовики.

А оці, в мохері та капелюхах фасоне «Серктар райкому», якщо дати їм в руки зброю – вони не замислюючись покладуть в землю мільйони. Подивіться на їхні пики. Це не Луганськ. Це – Київ. Ви сумніваєтеся, що вони убиватимуть і катуватимуть не гірше за «Моторолу», «Бєса» і «Гіві»?

Не сумнівайтеся. Навіть чеченці Кадирова не суперники тупому злобному люмпену в жорстокості.

Не чіпайте, люди Донбас. Я далеко не впевнений у тому, що ті, хто пише красиві патріотичні пости з кухонь Львова, Рівного, Києва здатні, як Вітя Зоря, вихопити український прапор з-під ніг бойовиків у Красному Лучі, а потім залізти на дах міськради й на їхніх очах зірвати «аквафреш». І бути побитим палицями до півсмерті.

Я не впевнений, що як, етнічний росіянин Юра Асєєв, ви здатні під кулями бойовиків, що зібралися на площі, дертися на будівлю міськради в Стаханові, аби зняти прапор «Новоросії».

Я не упевнений, що будучи триразовим чемпіоном Європи, чемпіоном світу, якого запрошували до себе поляки, німці, чехи ви не втекли б від війни, а пішли добровільно воювати, як мій сусід татарин Темур Юлдашев, котрий ані слова не говорив українською. І загинути від кулі російського снайпера під Савур-Могилою, залишивши вдовою Віолку з 5 дітьми.

Я знаю, що луганчани Саша Кобзєв, Коля Грєков (до речі, колишній депутат міськради від ПР), Валентин Ткалич, Ігор Машинцев  та сотні інших воюють зараз в лавах ЗСУ та добробатів. Дехто, як Валера Гаврилов та Темур Юлдашев, Стас Антипов, Рома Вербицький, Володя Радіонов, Юра Гуртяк вже під травою.

Остання данину кров`ю Лунанськ сплатив 15 листопада в Красногорівці…

Тому: не смійте лити бруд на Донбас. Україна єдина, і буде єдиною, попри намагання кремлівської агентури поділити українців за мовою, вірою, кольором волосся й місцем проживання.

А путінського спецназу «мохерові берети» повно всюди, отож слідкуйте за своїм містом. Можете не зчутися, як опинитеся у «Волнській народній республіці», або станете громадянами «Закарпатської Русі».

Я все сказав.

P.S. Є бажання і можливість допомогти побачити світ книзі Павла Правого

«Бандеровцы. Красным по черному.

Ангелы и Демоны Великой войны»

Будемо вдячні за будь-який внесок.

Кожен, хто перерахує на видання книги від 100 грн. гарантовано отримає примірник з автографом.

Пожертва від 200 грн. дасть змогу подарувати одну книжку бібліотеці військової частини, або міста на Донбасі, Слобожанщині, Півдні України.

Картка Приватбанку 5168 7572 6880 5431

Отримувач – Павло Бондаренко.

Детальніше про книгу: http://pavlopraviy.blogspot.com/2016/10/blog-post_15.html

УВАГА! ВАЖЛИВО!   УВАГА! ВАЖЛИВО!   Після перерахунку коштів не забудьте повідомити про себе, зазначивши ПІБ, місто, номер відділення Нової Пошти та контактний тел. Аби ми могли відправити книгу після її виходу у світ.

У Фейсбук: https://www.facebook.com/urtab

Ел. Адреса: urtab@mail.ua

Вдячні тим з друзів, хто вже відгукнувся. 

Щиро ваш

ПАВЛО  ПРАВИЙ (Бондаренко)