Общее·количество·просмотров·страницы

понедельник, 14 октября 2019 г.

"БАНЯ, ВОДКА, ГАРМОНЬ И ЛОСОСЬ"...


Будь-яка нація має власні символи. Американці – бурбон та долар. Білоруси – бульбу та зубра. Поляки – старку. Британці – пудінг та королеву. Українці – борщ, сало та вишиванку. Японці - самураїв та нецке. Німці та чехи – пиво. І лише росіяни…




Хтось вигукне, перебиваючи: «Та ви що?! Он скільки речей, які притаманні лише росіянам! Як там співає гурт «Любе» - «Баня, водка, гармонь и лосось». Все це так. Але є одне невеличке «але»…

Водка? Її привезли до Москви генуезці 1386 року. І само це слово – викривлене польске «вудка». А те, що російський хімік Менделєєв винайшов що водка мусить бути міцністю 40% Vol (буцімто саме така концентрація спирту в горілці є оптимальною для вживання) – абсолютний міф.  

«Сорокаградусну» винайшов російський уряд 1843 року і до «ідельної для вживання концентрації» це не має жодного стосунку – просто так було зручно підраховувати кількість виробленої «продукції». 
Запатентовано «сорокаградусну» під назвою «Московская особая» було лише 1894 року. До цього (і після цього) водку виробляли різної міцності. 

До речі, з цим пов’язано ще один російський міф. Буцімто Петро І був настільки здоровий, що з легкістю вихиляв Кубок Большого Орла об’ємом 1,5 літра, а також карав випиттям із оного гостей, які порушували правила на його балах. Але насправді міцність тодішньої російської водки була лише 25-27%.

До речі, українці мають честь бути винахідниками дуже корисної для здоров’я та профілактики різних захворювань штуки – перцівки. Це єдиний вид горілки, якою можна «грітися» на морозі. Вона допомагає від застуди шляхом вживання всередину а також у вигляді компресів. А ще перцівка є гарним афродізиаком і класичні 100 грамів дуже рекомендуються чоловікам перед походом до куми.

Але повернемося до співів групи «Любе».
Те, що називається «русская баня» аж ніяк не є «русской». Про культ бані у слов’ян Подніпров’я (тобто пращурів українців, а ніяк не росіян) згадано в арабських джерелах ІХ-Х століть. Про лазні згадано навіть у церковному статуті часів Володимира Великого. А от про «русскую баню» у племен чудь, мєря, весь, ерзя, що у ті часи населяли територію майбутньої Московії та є предками росіян, ні араби, ні європейські мандрівники не згадують.

Саме слово «лазня» є суто слов’янським (від слова лазити, бо справжня слов’янська лазня будувалася як вкопаний у землю на березі річки зруб, накритий дахом, куди треба було заповзати) тоді як «баню» московити запозичили значно пізніше із церковно-слов’янської (болгаро-македонської) мови. А до Болгарії воно потрапило з Риму.

Гармонь? Вона походить з Німеччини. Навіть відоме ім’я її конструктора берлінського майстра Християна Фридриха Людвіга Бушмана. За іншої версії, винахідником прообразу гармоні є чеський органний майстер Франтішек Кірошнік. В будь-якому випадку перша гармонь в Росії з’явилася не раніше кінці ХІХ-початку ХХ століття.

Щодо лосося, то він ніколи не водився у Москві-річці й вважати його «русской национальной рыбой» не варто. Хоча… Хоча є спроби «привласнити» сьомгу. Милуємося на «исконно русский метод», яким це робиться:

«Сёмга — исконно русское название благородного лосося, которое перекочевало в русский язык из финно-угорской языковой группы» (Ник Бор, кулирнар и ихтиолог).

Але навіть найдрімучіший російський «патріот» мусить розуміти – від того, що в Росії лосося обізвали сьомгою він «русским» аж ніяк не стає. Так само, як «русской» не стає японська дерев’яна іграшка ситифуку-дзин (сім богів щастя), якщо її обізвати матрьошкою.

Ага, саме так - «русская национальная игрушка» походить з Японії. Сім божків, які вкладалися один в один привезла до Москви з країни Сонця, що сходить, дружина купця Сави Мамонтова, а художник Сергій Мілютін творчо ідею – як висловлюються російські історики – «позаимствовал». Сталося це наприкінці ХІХ сторіччя. Першу матрьошку виготовив токар із Сергієвого посаду Звьоздочкін.

Що іще? Самовар? Це китайський винахід, який прийшов до Росії через Кавказ. А перший документально зафіксований «исконно русский самовар» з’явився в Тулі на вулиці Штиковій лише 1778 року. А перша самоварна фабрика виникла на рубежі ХІХ-ХХ століть і саме у ХІХ сторіччі самовар став популярним серед російського обивателя.

Балалайка? Цей «русский народный инструмент» насправді є тюркським. Називався він домрою (домброю) і прийшов у Москву з України. Ага, саме так. Тільки українці цей запозичений у татар інструмент називали балабайкою. В Україні досі розповсюджене старовинне козацьке прізвище Балаба, що означає «веселун», «жартівник». Важко сказати чи від назви інструменту, який був колись незмінним атрибутом таких людей, або навпаки, але саме з України інструмент потрапив до Залісся. Як і прізвище.

Але в Україні балабайка не набула популярності, бо українці мали власні інструменти – бандуру, яка походить від дуже популярних на Русі Х-ХІ ст. гусел та кобзу. У Московському князівстві, потім царстві та Російській імперії ані гусла, ані кобзи, ані бандури не прижилися – надто складні інструменти. А от триструнна і навіть двострунна балабайка…

Перша письмова згадка про балалайку у Москві датується аж 1688 роком. До речі, у Московії, а потім в Російській імперії балабайку деякий час переслідували й знищували. Разом з господарями. Справа в тому, що «простий люд» мав манеру, напившись водки, співати по кабаках і трактирах матірні частушки про владу, що, звичайно, владі не подобалося і вона застосовувала проти них такі радикальні методи.
Балалайку відродив и надав їй сучасний вид російський майстер Андрєєв лише наприкінці ХІХ століття.

Все, про що тут написано, відомо давно й ніякою таємницею не є. Але чомусь для широкого російського загалу, та й для іноземців це часто є справжнім одкровенням. По телевізору росіянам та зарубіжним любителям «Русского мира» чомусь це не розповідають.

Як не розповідають про одну закономірність: чого не торкнися – балалайки, гармоні, водки, матрьошки – все це в тому вигляді, в якому воно зараз є, фактично увійшло в культуру та побут росіян лише у ХІХ сторіччі. Все – чуже.

P.S. До речі, про Русь. Не про ту Русь, яку нам історики на замовлення з Москви намалювали – дику язичницьку країну, яка торгувала виключно медом та воском диких бджіл, шкурками диких білок й не менш дикими рабами. А ту Русь, яка культурно і економічно була значно розвиненіша за решту Європи; яка суперничала за першість у цивілізованому світі із самою Візантією; князі якої мали бібліотеки, що не снилися імператорам та знали по 4-5 мов; княгині якої писали цілі медичні трактати грецькою мовою.
Про сліпуче іншу Русь і абсолютно іншу її історію - в електронних книгах Павла Правого
«Святослав, каган русів. Убитий та оббреханий»
та (рекомендовано в парі)
«Володимир. Хрещення брехнею».
Ціна такої книги лише 30 грн - літр бердичівського пива.
Замовити ці та інші книги можна  тут: 
Якщо ви надаєте переваги традиційній паперовій книзі (автограф гарантується) – вам сюди, але на жаль увесь наклад «Святослава» розійшовся


Комментариев нет:

Отправка комментария