Общее·количество·просмотров·страницы

среда, 9 октября 2019 г.

ЯК ВКРАСТИ "СУПЕРФОРТЕЦЮ" АБО ПРО КРЕАТИВНІ МЕТОДИ МОСКВИ


Трохи історії про підлість, нахабство і цинізм. Знаєте що це? Ні, це не знаменитий американський Boeing B-29 «Superfortress» - найкращий стратегічний бомбардувальник Другої світової війни. Це – радянський Ту-4. Як же так вийшло, що вони схожі, мов однояйцеві близнюки?


У 1944 році авіація Сполучених штатів почала інтенсивні бомбардування японський військових та промислових об’єктів. Основна ударна міць ВПС США – «Суперфортеці». Проте війна є війна – навіть ці фантастичні на той час машини отримували пошкодження від зенітної артилерії та винищувачів противника.
Командирам літаків було наказано в такому випадку і якщо не можна дотягти до своїх баз, сідати на найближчому аеродромі союзника – СРСР.  Тож до капітуляції Японії кілька американських літаків через різні пошкодження вимушено приземлилися на території першої у світі соціалістичної держави.
І от, за особистим наказом Сталіна, усі літаки та їхні екіпажі було інтерновано. Інакше кажучи – заарештовано до кінця війни. Формальний привід – СРСР має договір про ненапад з Японією, у війні США з нею дотримується нейтралітету і тому змушений так чинити.
Формально, за буквою закону, Сталін був правий. Але за духом…
Москва завжди виконувала угоди та пункти міжнародного права. Але лише доти, доки це їй вигідно. Нахабне цинічне попрання Будапештського меморандуму та принципу непорушності кордонів, зафіксованих у Хельсінкському акті, що проявилося в агресії проти України – пряме тому свідчення.
У 1944 році СРСР і США були союзниками по Антигітлерівській коаліції. А Японія була союзником Гітлера. Міг би товариш Сталін повернути американським друзям і літаки і екіпажі й тупо послати подалі японських дипломатів, якщо б ті звернулися із протестами. Що б японці могли зробити?
Але в цьому випадку комуністи проявили високу принциповість та повагу до норм міжнародного права.
Міг би Товариш Сталін літаки і не повертати до кінця війни, залишити техніку на зберіганні під охороною, а віддати після війни. До речі – цього радянським школярам не розповідали – японський уряд звернувся до СРСР за посередництвом в укладанні перемир`я із США та обговорення умов капітуляції. Але товаришам в Кремлі не був потрібен мир між Японією та США – треба було взяти участь у тій війні, аби під шумок загарбати собі Курили і Корею, Маньчжурію і Китай… Тому комуністи від посередництва відмовилися, а наступного дня оголосили Японії війну.
Але повернемося до літаків.
Все це міг зробити товариш Сталін. Тим паче зважаючи на гігантську допомогу США, без якої Гітлер гарантовано розтрощив би Радянський Союз – не допомогли б і багатомільйонні солдатські маси. Просто тому, що тим масам воювати було нічим.
Кожен третій снаряд, міна і авіабомба споряджалася американською вибухівкою. Кожен шостий літр залитого у літаки пального. Кожна друга надіта на автомобіль шина. Це не рахуючи 100 тисяч чудових вантажівок «Студебеккер», на яких встановлювалися знамениті «Катюші» (в СРСР не було власної вантажівки підвищеної прохідності) та ще 300 тисяч інших машин, включно із знаменитими джипами, 7 тисяч танків, майже 15 тисяч літаків тощо. Кожен другий радянський танк Т-34, КВ Т-40, ІС мали двигуни з американського алюмінію. Кожен другий літак будувався з американського дюралю. Не рахуючи спирту, тушонки, вовни, цукру, марганцю, міді, олова й десятків інших позицій.
Знаєте, чому німецька авіація за великим рахунком не дісталася Москви, Ленінграда та стратегічно важливого Баку? Тому, що США передали СРСР більш ніж 2 тисячі радіолокаційних станцій.
І от, знаючи про все це, Москва американцям «віддячила». Сталін наказав В-29 не віддавати. Взагалі. Навіть після війни. Натомість було викликано авіаконструктора Туполєва і наказано «Суперфортеці» розібрати, скопіювати в точності й «щоб через рік літав». Одночасно дві або три машини було віддано військовим льотчикам, аби ще до початку виробництва цих літаків в СРСР уже були екіпажі, навчені на них літати.
Ось цей легендарний американський літак.

Те, що зробив Туполєв, у російських книжках та статтях в Інтернеті сором’язливо називається «зворотною розробкою». А нахабна підла цинічна крадіжка – «неліцензійною копією-аналогом».
Так, практично всі держави крадуть одна в однієї технології, ідеї, розробки. Для цього й існують розвідувальні служби. Свого часу той таки СРСР вкрав в США технологію ядерної бомби. Але ось так, відверто, у союзника?
Найстрашніше те, що такими крадіжками в СРСР ще й пишалися. В усьому світі красти – погано й лише у нас це був героїзм, подвиг. У Радянському Союзі це було правильно…
Ні для кого не секрет, що в Радянському Союзі практично не було власних розробок. Усе, від холодильників «Дніпро» і автомобілів «Запорожець» до кулькових авторучок і стоматологічних крісел» від кукурудзяних пластівців до методу фасування молока в пляшки і навіть сама форма пляшок – все це вкрадене, зпіонерене, зтирене, зідране, перероблене методом «зворотної розробки» й впроваджено у виробництво як «неліцензійні копії-аналоги».
До речі, про «Студебеккери». Знаєте, що це? 


Ні, це не «Студебеккер» - це радянський ГАЗ-51, який почали випускати після Другої світової війни. Чому кабіна його нагадує «Судебеккера»?
А ви, панове здогадайтеся із трьох разів...


Увага, важливо! 
Книги автора, які розкривають найбільші таємниці нашої історії і розвінчують найвідоміші історичні міфи. В електронній версії можна замовити тут: http://pavlopraviy.blogspot.com/2018/10/blog-post.html
  
Якщо подобається паперові книги та ще й з автографом - вам сюди: http://pavlopraviy.blogspot.com/2019/03/blog-post_16.html

Комментариев нет:

Отправка комментария