Свято
Покрови Пресвятої Богородиці. В українців воно завжди асоціювалося з козацтвом,
з людьми, які клали своє життя на захисті Вітчизни. Але в останньому часі
чомусь не дуже хочеться вітати наших козаків. Бо схоже, від цього гордого імені
залишився сам фантик – красивий папірець, у котрий звернуто субстанцію, яка
лише кольором і формою нагадує цукерку, а ось на смак та запах…
Козаків
у сучасній Україні багато. Ніхто достеменно не знає скільки. Може сто тисяч.
Кажуть, що навіть і чотириста тисяч – не межа. Донедавна гордовито походжали вони
вулицями і майданами міст, особливо на великі свята. Красиві однострої, погони
з великими зірками, чоботи виблискували, мов дзеркало. Дехто гримів майже
справжньою шаблюкою. І всі, як один горланили: «Помремо за неньку Україну!»
Прийом до лав козацтва – красиве видовище, з маршами, цілуванням знамен та
прапорів, урочистими клятвами:
«…приймаючи клятву-присягу українського козака, перед Богом
нашим Всевишнім, перед Українським народом, ім’ям моїх матері і батька, всім
мені найсвятішим і найдорожчим, Святою нашою українською землею КЛЯНУСЯ, що
готовий віддати життя, захищаючи свободу нашого українського народу, його
споконвічні порядки традиції та звичаї, самостійну Україну!» (http://ukrkozatstvo.com/prisyaga-kozaka.html).
І
ось настав час виконати ту клятву. Не уявний ворог, якого після прийому на
груди двохсот грамів оковитої під куліш та шашличок, грозилися «порвати, мов
собака ганчірку» - справжній загарбник прийшов на українську землю.
Здавалося
б – ось шанс, ось вона можливість проявити себе, показати, чого варті
українські козаки! Хай не чотириста тисяч. Хай навіть не сто. Хай скромніше –
тисяч так із десять козарлюг звести в козацькі батальйоні і показати клятим москалям
де їхня Кузькіна мати.
Озираємося
навколо і… І спантеличено чухаємо собі потилицю: гей, де ж ви, козаки? Де ви?!
Героїчно
воюють хлопці з батальйону «Донбас», і батальйон «Айдар» воює. Батальйони «Шахтарськ»,
«Дніпро-1», «Київська Русь», «Луганськ», «Азов»; батальйони територіальної
оборони… А де ж хоча б один козацький батальйон? Хай не десять тисяч, хай
навіть двісті шабель. Де він?
«ПРИСЯГАЮ,
що буду стояти на смерть за державність, свободу і незалежність України,
недоторканість її кордонів, і її територіальну цілісність. До
останнього подиху і останньої краплини крові служити Україні. Мужньо і рішуче,
не покладаючи своїх сил, сприяти органам правопорядку боротися із злочинністю,
захищати життя і здоров’я, права і свободи громадян, державний устрій і
громадський порядок» (там само).
Красиві слова так і залишилися на папері та на сторінках
гламурного сайту. Виявляється, хизуватися погонами з полковничими зірками (у
наших козаків полковників – вісім на десяток, решта – щонайменше – осавули) і
саморобними хрестами простіше і приємніше, аніж під вогнем «Градів» та «Гвоздик»
«до останньої краплі служити Україні».
І не треба «відмазок» на кшталт того, що багато козаків
пішли в лави Національної гвардії, в армію, та добровольчі батальйони. Дійсно,
пішли. Але в тім то й справа, що вони туди пішли, переконавшись, що козацькі організації
не мають наміру захищати Україну. На
грошах з бюджету України гарно жилося; гарно витрачати народні гроші на куліш,
знамена та штамповку хрестів на свої могутні груди. А от помирати… Помирають за
Неньку хай інші.
У день 18 червня 2014 року українські військові,
Національна гвардія та добровольчі батальйони вели важкі бої у Краматорську,
Слов`янську та під Луганськом. Невмирущою славою вкрив себе екіпаж українського
танка, який підірвав себе гранатою, але не здався у полон російським найманцям
під Станицею Луганською. В Маріуполі СБУ затримала 12 членів банди «Чечена». І
тут…
«На
конях, в шароварах та із завзяттям в очах. Рівненські козаки вирушили на Поле
Берестецької битви…» (http://sfera-tv.com.ua/index.php?m=news&d=view&nid=25460).
Що це було,
шановні?
Вшановувати
подвиги пращурів – це добре. Ті козаки були справжні. Вони мали честь,
хоробрість, мужність, звитягу. А ці? Шаровари та «завзяття в очах»?
Гаразд, боїтеся воювати в АТО. Але хто заважав вам,
шановні козацькі ватажки з величними титулами запропонувати хоча б спільне з
прикордонниками патрулювання кордонів на Заході України, аби вивільнити якусь частину
професіоналів для відрядження на кордони східні? Де спільне патрулювання
українських міст та селищ у глибокому тилу? Чому не бачимо ваших патрулів в
Києві, Харкові, Новоград-Волинському, Тернополі, Лозовій, Білгород-Дністровському?
Єдине на що спромоглося наше звитяжне козацтво – так це на
гучний наказ, який було видано ще 1 березня. Він короткий цей наказ, і, як на
мене – дуже ганебний. Дозвольте ж його процитувати, товариство:
НАКАЗ
ГЕТЬМАНА
УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА,
Верховного
головнокомандувача козацьких військ України
м. Київ
01 березня 2014
року №
077
Відповідно до Конституції України, Статуту Українського
козацтва, рішення Ради Національної безпеки і оборони України від
1.03.2014 року про незаконне вторгнення російських військ на територію України
і загрози суверенітету та її територіальної цілісності
Наказую
1. Генеральній
канцелярії (Генеральному штабу) Українського козацтва у відповідності до вимог
Конституції України узгодити першочергові заходи Українського козацтва з РНБО
України щодо мобілізації ресурсів Українського козацтва по захисту суверенітету
та територіальної цілісності України.
2. Крайовим
(обласним) отаманам організувати на місцях взаємодію з органами
Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Службою безпеки України та
органами місцевого самоврядування.
3. Всесторонньо
сприяти органам правопорядку по недопущенню антиукраїнських політичних
провокацій і захисту конституційних прав громадян України.
4. Наказ
оголосити всьому Українському козацтву.
Гетьман
Українського козацтва М.М. Пантелюк
Не прискіпуватимемося до шановного
героїчного гетьмана і головно командуючого М.М. Пантелюка стосовно того, що за
правилами з числа нуль починається нумерація
секретних наказів – може у них там, у козацтві, інакше, ніж у державних
структурах. Не про це річ.
Шановні, оте «узгодити», «організувати
взаємодію» і є все, на що здатне наше козацтво? Тоді навіщо воно нам потрібно, таке? Якщо наказ видає не просто керівник
гуртка з вивчення козацької культури, а головнокомандувач
козацьких військ, ми маємо право вимагати, аби ті війська не просто «узгоджували»
там щось, не просто чомусь і комусь там «сприяли», а – виступили у похід. Де ж
вони, ті війська?
Натомість бачимо щось на кшталт оцього:
«06 жовтня 2014
року під керівництвом радника голови обласної державної адміністрації Сергія
Штепи відбулася нарада керівників обласних козацьких організацій. На нараді
були обговорені питання з підготовки та проведення заходів до Дня Українського
козацтва: культурно-історичного кіномистецького заходу «Україно! Серце моє,
ненько!» в ККЗ «Ювілейний» (13 жовтня); поминальних заходів (тризна) на місці
козацьких поховань Меморіального кладовища по вул. Молодіжній,
1 у м.Херсоні (14 жовтня).
Крім того, було прийнято рішення за участю козацької громади
11 жовтня провести суботник із благоустрою та санітарного утримання козацьких
поховань на Меморіальному кладовищі. За ініціативи Євгена Капленко, керівника
обласного осередку Українське реєстрове козацтво, реєстрове козацтво розпочинає
роботу з благоустрою козацьких поховань вже з 07 жовтня» (http://www.oda.kherson.ua/ua/initiative/06-oktyabrya-sostoyalos-soveshhanie-rukovoditelejj-oblastnyh-kazackih-organizacijj).
Вам не соромно, козаки?
А, може, правильно злі язики говорять,
що козаки були колись. Були, та скінчилися, залишилися лише кізяки.
P.S.
Автор
перепрошує, за, може, надміру злий текст, та ще й на свято, але питання ставити
якось треба, правда?
Автор також перепрошує тих небагатьох
козаків та окремі організації, які дійсно воювали й воюють. Наприклад, загін «Холодний
Яр», який влився до батальйону «Айдар» - цей текст не до них. Їм – слава і щирі
вітання із святом.
Комментариев нет:
Отправить комментарий