Відпалали пристрасті. Українці зробили вибір у відповідності до своїх політичних симпатій та антипатій. Там, де за законом не потрібен другий тур, життя починає входити у звичну рутинну течію. Та виявляється, що далеко не все скінчено й найцікавіше ще попереду. Новообрані депутати ще не отримали мандати, а вже постало у всій своїй красі одвічне українське питання: «як владу ділитимемо»?
Останні місцеві вибори виявили одну особливість: у міських,
районних та селищних радах, у депутатському корпусі ОТГ в низці регіонів
переважно Центральної та Західної України жодна з політичних сил не має
переваги. У радах мають представництва від 5 до 8 партій. Буває й більше.
Як приклад – місто Новоград-Волинський, в якому до міської
ради своїх представників провели одразу 9 політичних сил: від однієї - 5
депутатів, одразу від п’ятьох - по 4 і від трьох по три. Більшість депутатів є
висуванцями партій-антагоністів. І як тепер працювати?
Звісно, уже те добре, що законодавство не вимагає створення
коаліції у міських, селищних тощо радах. Рада має право працювати і без
офіційно оформленої більшості. Має. Але чи зможе? Чи зможуть заради спільного
блага членів громади переступити через політичні та особисті амбіції новообрані
депутати? А через міжпартійні чвари? А через фінансово-економічна та бізнесові
інтереси? А скільки бруду під час виборчої кампанії вилито один на одного?
Особисті конфлікти та антипатії
Найнебезпечніше те, що виконкоми та адміністрації ОТГ взагалі
та міські голови зокрема, стають заручниками непевної ситуації в радах, коли
група депутатів від однієї політсили і навіть один депутат може вирішувати долю
голосування з того або іншого питання. Така собі «золота акція» місцевого
масштабу. Це потенційно невичерпне джерело для шантажу та корупції. Можемо
скоро згадати старий добрий анекдот про трьох сільських голів, один з яких «так
собі», другий «нічого собі», а третій «все собі».
Насправді смішного мало. Той таки Новоград-Волинський має
безліч проблем, які потрібно було вирішити ще позавчора. Місто потопає у
смітті. Місто має дірявий водогін, з якого в землю йде мало не третина води.
Місту немає коли чекати поки депутати поділять посади в комісіях і сфери
впливу. І чи поділять. Перед виборами усі кандидати обіцяли, засукавши рукава,
взятися до справи з першого дня каденції. Але обіцяти – ще не значить виконати.
З досвіду знаємо, що обіцянки й дійсність є двома великими різницями.
Скільки в Україні проблемних міст, селищ, громад, де народні
обранці замість того аби працювати, перебувають у перманентних конфліктах та
боротьбі за владу заради влади і грошові потоки.
Ще один аспект. В країні, що воює, частина «мудрих» та
«патріотичних» виборців проголосувала за проросійські проекти типу ОПЗЖ, через
які Кремль гарантовано лобіюватиме свої інтереси. А громади – це ті цеглинки з
яких складається держава.
«Політика - мистецтво створювати факти, жартома
підпорядковувати собі події і людей. Вигода - її мета, інтрига - засіб...
Перемогти її може лише порядність» (П’єр Бомарше).
ПАВЛО ПРАВИЙ
Комментариев нет:
Отправить комментарий