Пристрасті навколо ОТГ: сепаратизм місцевого масштабу

 

Незважаючи ні на що, процес адміністративної реформи і створення Об’єднаних територіальних громад виходить на фінішну пряму. І це гарно. Відтепер громада самостійно розпоряджається (з якою ефективністю це вже інше питання) своїми ресурсами, включно з фінансами.

Проте є маленька ложечка дьогтю у великій діжці солодкого меду. Відчувши пахощі грошей та побачивши можливості «покермувати» цими самими ресурсами, до влади подекуди рвуться не зовсім – скажемо так – чесні люди. При цьому, використовуються різні методи, аж до спроби розвалити ОТГ та різноманітних видів шантажу. Доходить і до вкрай небезпечних випадків.

У травні мешканці сіл під Львовом перекрити міжнародну автотрасу   Львів-Краковець, вимагаючи створення окремої ОТГ в Брюховичах замість входження до Львівської громади. У червні трасу Київ-Чоп перекрили кілька активістів з села Гульськ, яким не подобається приєднання до Стриєвської ОТГ.

Тут навіть далі ніж перекриття траси пішли – фактично висловили ультиматум, погрожуючи «від’єднатися» та створити окрему самостійну громаду. Це вже пахне порушенням законодавства і навіть якимось сепаратизмом а-ля ЛНР-ДНР. Чи повинна меншість диктувати умови більшості? Питання риторичне.

Найсумніше, що люди йдуть за особами, які під виглядом боротьби за інтереси громади, банально прагнуть вирішити власні бізнесові, місцево-політичні цілі або зберегти владу.

Громади мали кілька років на узгодження усіх питань та визначення до яких ОТГ вони прагнуть. Але деякі кинулися в останній момент і продовжують застосовувати радикальні методи навіть коли уже пізно й потяг, як то кажуть, пішов.

Скільки шкоди завдається через це матеріальної – через зупинку руху автотранспорту; скільки загроз травмування людей; як це розхитує і без того складну ситуацію, враховуючи нинішні економічні, соціальні реалії та проблему з коронавірусом?

А підтримка деякими гарячими головами ідей про самовільне утворення якихось не передбачених офіційно адміністративно-територіальних утворень, таких собі анклавів анархії взагалі «тягне» на статтю 110 Кримінального кодексу. Вони можуть цього і не знати, але, як відомо, «незнання не звільняє від покарання».

І це не дрібниці. Це називається «прецедент», ким би дрібним за масштабом він не був. Так провокується правовий нігілізм у світогляді певних категорій громадян. Дурний приклад, як відомо, заразний. Сьогодні подібні речі спостерігаємо на рівні одного села, а завтра виникне чергова «республіка» за принципом «їм можна, а нам зась?»

ЛНР-ДНР також починалися не з референдуму у травні 2014 і навіть не з появи на вулицях міст Донбасу озброєних чоловіків у плямистих штанях та папахах, а з впровадження у свідомість місцевого населення думки про «невигідність» їхнього становища; про те, що їх хтось «грабує»; про «образи», які їм завдає держава Україна. Тепер різноманітні пушиліни мають там мережі супермаркетів, через які продають крадену російську «гуманітарку», а ті, хто слухали їхні промови, лікті кусають.

Тож перш ніж піти на штурм пішохідних переходів або слухати полум’яні промови про «самостійне життя», треба таки трохи замислитися яку справжню мету мають ті, хто до цього закликає.