Є одна дуже делікатна тема, яку переважно обходять коли говорять про децентралізацію. Так, в цілому ця реформа мала позитивний результат й пішла на користь громадам. Але є підводна частина айсберга…
Головною метою
децентралізації була передача повноважень та коштів місцевих бюджетів на місця,
мовляв, там краще знають, як і на що використовувати ресурси. І в багатьох
випадках так і є. Там, де на території об’єднаних територіальних громад (ОТГ)
працюють великі підприємства, що сплачують до бюджетів громад гарні кошти.
Але існують ОТГ, які ледь
зводять кінці з кінцями. Візьмемо те ж Полісся, Житомирщину наприклад – багато
громад тут великі за територією, але складаються з маси невеличких сіл. Справа
от в чому. ОТГ складається з т. з. старостинських округів. За чинним
законодавством кількість старостинських округів визначає лише рада
територіальної громади і ніхто більше, на свій розсуд.
Дуже часто трапляється
так, що їх створюють надмірну кількість – села далеко й не завжди хочеться туди
їздити або навіть і пішки ходити, нехай самі там якось. От і виходить, що чи не
кожне село або пара сусідніх сіл, де лише 60-70 мешканців, має власного
старосту. А його треба утримувати. Йому зарплатню треба платити. А це, включно
з податками та утриманням апарату самого ОТГ з’їдає практично увесь і так
невеличкий бюджет.
І що тоді? Тоді
керівництво громади (і старости теж) змушені йти на уклін до місцевих
підприємців. Відремонтувати дорогу, школу, церкву; відправити хвору дитину на
лікування; надати матеріальну допомогу нужденним тощо. Той, звичайно, дасть.
Але, як казав Остап Бендер Шурі Балаганову: «За кожен згодований вам вітамін я
вимагатиму від вас дюжину дрібних послуг». Фактично громада опиняється у
підпорядкуванні такого бізнесмена.
Багато випадків, коли він
навіть не місцевий. Агрофірму зареєстровано десь у Києві. Там і податки
сплачуються. На місці вона лиш використовує ресурси, але громада на нього
впливу не має. А тим більше старости.
А от наприклад, те ж
Полісся. Тут царями й богами почуваються директори лісгоспів. Йдуть до них на
уклін голови ОТГ та старости: дайте грейдера дорогу підправити; дайте лісу на
ремонт клубу; дайте вантажівку на вивезення сміття. Дайте автобуса дітей на
екскурсію звозити. Бо самі бідні й не можуть найняти деінде. А дрова? Кубометр
дров для селянина перед виборами грає ту саму роль, що кілограм гречки для
мешканця міста.
Тому у обласних радах
сидять бізнесмени, директори лісгоспів та інший чиновний люд подібного штибу. А
мали б сидіти голови об’єднаних територіальних громад. Бо голова лісгоспу має
власні інтереси, які рідко збігаються з інтересами громад. Отут стопориться
реальне народовладдя й починається щось інше. А цю ситуацію використовують уже
й політичні пройдисвіти, часто керовані з-за кордону. «Дивіться, - кажуть вони,
- ви не маєте реальної влади. А давайте створимо власну владу, паралельну. Не
підкорятимемося цій системі». Такі спроби розхитати державу непоодинокі. У
Хмельницькому, наприклад, кілька осіб навіть цілу «паралельну» міську раду
створили під чуйним керівництвом російських спецслужб та їхніх агентів.
Що робити? Напевне, слід
все ж законодавчо обмежити права ОТГ щодо створення старостинських округів.
Встановити нижній ліміт числа мешканців, які входять у той чи інший округ. Як
кажуть, «що занадто – то не здраво». Адже для самих об’єднаних територіальних
громад мінімальне число мешканців, хоч і не жорстко, але окреслено.
Тоді сотні тисяч гривень,
які витрачаються на утримання старост, залишаться в бюджеті громади, що зробить
її сильнішою й більш незалежною від сторонніх впливів. Ото й буде укріпленням
народовладдя.
Комментариев нет:
Отправить комментарий