Провина блудного Донбасу

У деяких «справжніх патріотів України» вважається гарним тоном в усіх негараздах звинувачувати людей на Донбасі. Всім скопом. За методом колективної відповідальності. Як колись Гітлер оголосив всіх євреїв ворогом роду людського. Як нещодавно Путін оголошував недолюдами всіх чеченців.

Вважаю, що таке ставлення до Донбасу продиктовано російськими спецслужбами, категорично з ним не згоден і ось чому.

Одне з головних звинувачень, які звикли кидати «вишиватники» на адресу українців Донбасу: « ви вибрали нам Януковича».

Насправді, це не зовсім так. Вірніше, не зовсім так. Зайдемо на сайт ЦВК і подивимося статистику президентських ви борів 2010 року. Зараз не будемо говорити про те, чи не була б Тимошенко ще гіршим варіантом для України аніж доблесний пенькобіжець – давайте просто поглянемо на цифри.

Отже, у другому турі Янукович набрав 12 млн. 481 тис. 266 голосів (48,95%); Тимошенко - 11 млн. 593 тис. 357 (45,47%). Різниця – 3,48% , або 887 тис. 909 голосів. Менш ніж мільйон.

З Донбасом все зрозуміло – він апріорі для наших «вишиватників» є Мордором. Але ось вам Житомирська область. Виборчий округ № 12. У Тимошенко тут величезна перевага – більш ніж 74% «за». Але і за Януковича проголосувало за малим не п`ята частина. А це – 21 тис. 520 голосів у скриньку Віктора Федоровича. Загалом Житомирщина подарувала Віктору Федоровичу 36, 7% голосів.

Або ось Волинська область, серце «Бандерштату». Тут 14, 01%.

Київська – 23,61. А в самому Києві – 25, 72.

Хмельницька область – 24,94.

Чернігівська – 30,95.

Скільки це у загальному числовому виразі – кожен може порахувати самостійно, взявши до рук калькулятор. Але будьте упевнені – набігає в районі двох мільйонів.

Тож чи чесним буде звинувачувати в усьому Донбас? Так, там підтримка у Партії регіонів та В.Ф.Януковича була захмарною. Проте не в цьому трагедія. Трагедія в тому, що у Центрі та на Заході України не була захмарною підтримка його противників!

До того ж якось забувають, що Донбас далеко не одностайним «одобрямсом» відправив Віктора Федоровича на царювання. Кожен десятий з тих, хто прийшов голосувати, був проти. Кожний четвертий проголосував ногами». В Луганській області загалом це майже 400 тисяч людей. У донецькій – практично утричі більше. Півтора мільйона «зрадників»?! Чи не надто вільно кидаються словами наші «вишиватники»?

Донбас дав Україні депутатів-бандитів? Так, дав. Але пан Присяжнюк зайшов до Верховної ради, а згодом сів у крісло міністра аграрної політики не з Горлівки. І пан Лавринович не пішов у велику політику з Авдіївки. І пани Калєтніки. І полум`яного борця за «Русский мир» Нестора Івановича Шуфрича з упертістю, гідною кращого використання вибирали до ради не мешканці Стаханова. Так само, як професора, академіка і загалом – велику людину Литвина Володимира Михайловича.

А от ще звинувачення: люди на Донбасі самі винні в тому, що там війна, адже вони всі кричали «Путин приди» і махали триколорами, а дехто ще й під танки українські лягав, коли ті йшли на виручку.

Що було, те було. Але ось в чому штука…

Мітинг у 5 тисяч ротів, які волали «Путин приди» у Донецьку всі пам’ятають. І цим шпиняють Донбас. А мітинг кількістю у 5 тияч людей з жовто-блакитними стягами наші «вишиватники» пригадують смутно. Про мітинги, на які за гроші звозилися з усієї області по 3-5 тисяч людей «За Россию» в Луганську всі пам’ятають, а проукраїнські заходи якось забулися.

От цікаво, чи поставить хтось пам’ятника, чи вимагатиме нагороди для трьох патріотів України, які загинули під час мітингу в Донецьку 14 березня 2014 року? Чи вони не гідні бути зараховані до лав Небесної сотні?

Донбас повстав проти України? Неправда це. Коли б повстав, коли б, як на те розраховував Путін, 700 тисяч або й мільйон шахтарів, таксистів, металургів і слюсарів на Донбасі піднялися і взяли до рук зброю – Україні мало не показалося б. Але вони не піднялися. Гіркін кручинився: ми прийшли вас визволяти, а ви «визволятися» не хочете…

Відкрию одну таємницю «вишиватникам», які всім скопом записують людей на Сході України у зрадники: симпатія до Росії в Луганську і Донецьку далеко не завжди означає, що люди хочуть аби тут була Росія. Багато хто взяв до рук зброю навіть не проти України, а… проти Правого сектору.

Так, людей у Луганську, Свердловську, Сніжному, Торезі, Дзержинську, Брянці залякали страшними фашистами, які прийдуть убивати, ґвалтувати, палити і руйнувати. Російське телебачення постаралося. Зерна, які воно посіяло,впали на підготований грунт. Проте…

Проте є питання: чому за двадцять три роки людей на Сході не просвітили ні про ОУН, ні про УПА, ні про Бандеру з Шухевичем? Чому навіть у Росії вийшла чудова книга про УПА, а в Україні не спромоглися випустити таке видання російською мовою? Скільки фільмів, серіалів про Виговського, Петлюру, Сагайдачного, Пулюя, Піддубного, Ребета, Крушельницьку було знято і показано? Не лише на Донбасі – цілій Україні? І ще когось дивує, що тамтешній люд сахається від червоно-чорного прапора?

На Донбасі теж могли б спитати хто обурено, а хто єхидно: після того як один з братів Литвиних відкрив кордон російським наймитам, а інший втік з поля бою, залишивши війська під Іловайськом на погром; після зрадництва самого Володимира Литвина – як так могло статися, що його знову обрали до Верховної ради, причому обрали люди з Новоград-Волинська, які поховали десятки своїх земляків, які загинули на Донбасі? Чи в цьому знов луганчани винні?

Але ми того не спитаємо. Бо добре розуміємо: колективної відповідальності не буває. Не відповідають ті, хто голосував проти Литвина за його перемогу. Як не відповідають всі вінничани за злочини сумнозвісного Сергія Здрилюка на прізвисько «Абвер». Як не відповідають Іспанія або Сербія за злочини десятка маргіналів, які поїхали воювати на боці сепаратистів у Донецьк.

Старовинний латинський принцип Ab uno omnes  тут не доречний. Шкідливий. Злочинний. Власне, він і був винайдений злочинцем.

Дуже гарно сидіти у теплій квартирі десь у Львові і писати про негарний Донбас, в якому «причина всього». Престижно. У соціальних мережах такі пости «лайкають» із задоволенням. І якось навіть вже не важливо, що оте «одобрямс» іде від дивних осіб з жовто-блакитними малюночками красивими замість облич на аватарках і московськими ІР адресами. Бо там знають і діють за старовинним принципом управління, що його вигадали у тій таки Римській імперії:  divide et impera.

Нсправді винні ми всі. На всіх лежить провина за те, що зараз коїться з країною. Бо двадцять три роки від здобуття незалежності ми так і не стали єдиною політичною нацією; бо дозволяли себе ділити політиканам за принципом батьківської мови, релігійної конфесії, місця проживання, національності та кольору очей.

Напевне, як це не цинічно звучить, правий був один із друзів, котрий тридцять років займався політикою у Луганську, а зараз воює в одному з добровольчих батальйонів: незалежність нам дісталася без крові, надто легко, тому ми нею легковажимо.

Кров вже є. ЇЇ чимало. І з тієї крові почала нарешті викристалізовуватися українська нація, в якій важить не місце народження і мова, на якій людина співає пісні з столом, а – готовність битися за цю державу. Битися до крові. Як один з молодих політиків Луганська, котрий ще два роки тому перебував у Партії регіонів і пропонував скасувати українську мову як державну і ввести замість неї російську «чтобы не раскалывать общество», а зараз із зброю в руках воює в лавах штурмового батальйону «Айдар».

За Донбас. І за Україну.

З повагою,

ПАВЛО  ПРАВИЙ

письменник, член «Малого Кола»

Луганськ-Київ-Новоград-Волинський