Напевне, я дурний...

Напевне я дурний. Бо не бажаю вити про те, як у нас в країні все погано, як влада нас грабує, зраджує, продає гуртом і вроздріб і програє війну. Ну, не бажаю і все. Гидко мені...

Багато хто ображається на термін «вишиватники», який я іноді застосовую до певної категорії громадян, котрі точно знають, як треба воювати, вести міжнародну політику й керувати фінансами. Але як іще їх називати, тих, хто маючи освіту гінеколога, лізе в нетрі макроекономіки, причому їхні висновки завжди (завжди!) похмурі: «насзливаютьзащостоявмайдан».

Я не лізу з порадами та критикою до Яресько. Хоча міг би – освіта, отримана на одному з найкращих історичних факультетів країни, де нам викладали в тому числі й основи економіки дозволяють хизуватися. І не з таким багажем нині цілі натовпи «експертів» віщують нам біду й поразки.

Я не лізу із вказівками як тримати фронт до начальника Генерального штабу. Хоча міг би, й аргумент маю «убійний» - коли ми бігали з автоматами по горах Карабаху й Нахічеваня більшість наших полковників лише у військові училища вступали.

Я навіть не чіпляюся до Порошенка з вимогами продати бізнес, терміново посадити сто тисяч чиновників і звільнити усіх суддів, замінивши їх на кого-небудь іншого. Хоча теж міг би – дурне діло не хитре: сиди собі да пиши як все погано, а буде ще гірше.

Мабуть, я дурний, бо з кожного платежу на рахунок мобільного зв’язку відправляю 5 гривень за допомогою СМС на номер 565. Ця акція досі діє, уявляєте? Мені кажуть: ти дурний, все одно генерали вкрадуть, але я упевнений – щось таки й дійде. А ви коли останній раз це робили?

Мабуть, я дурний, бо всі вільні гроші, яких в мене насправді стільки ж, скільки у переважної більшості українців, тобто – мізер, тримаю не у готівці під половицею, а на рахунку «Ощадбанку». І забираю за необхідністю. Мене попереджають: коли що – пропадуть твої грошики. Другий рік вже попереджають. Але я, дурний, сподіваюся, що кожні сто гривень, які побудуть в банку зайвий тиждень, принесуть хоч і мізерну, але користь країні.

Маю навіть депозит. Крихітний, як і в більшості українців. Попереджають: це небезпечно. Але, як на мене – хлопцям на 4/5, на Шумах і у Пісках – набагато небезпечніше. Хай мої гроші допомагають країні воювати.

Зібрали з друзями кілька десятків книжок (може, хтось пригадає ініціативу Інформаціно-освітньої сотні) для бібліотек Донбасу. Кривилися: воно вам треба – витрачати час, нерви і власні кошти на химери – хай Порошенко цим займається. Пороте я, дурний, вважаю, що не убуде, якщо трохи йому підставити плече, все ж краще, аніж нити у соцмережах про те, як навкруги все погано (до речі, велика подяка від Інфосотні тим, хто долучився до акції й пожертвував не лише книжки, але навіть і власні кошти) і що хай Порошенко сам воює, проводить реформи і бореться з корупцією.

А ще замість аби спати, пишу ночами книжку. Про ОУН та УПА. Російською. Спеціально для тих, кого називають «ватниками». Сміються: все одно її не видадуть і Порошенко грошей не дасть. Знаю. Знаю, що доведеться ті гроші десь шукати. Але ось що цікаво: великі й жахливі патріоти, обмотані жовто-блакитними й червоно-чорними прапорами щедро засівають виборчі округи гречкою; клянуться іменем героїв УПА, що будуть боротися за щастя всіх українців – треба їх лише вибрати у владу, але за 24 роки незалежності так і не спромоглися ні написати, ні хоча б профінансувати видання історії УПА російською мовою для Сходу та Півдня України.

У них, напевне, є інші, більш важливі справи. Вони глобально мислять, їм смішна сама згадка про 5 гривень на номер 565. Вони іншим зайняті – розповідають українцям, що влада не так воює, не ту фінансову політику проводить і не так веде перемовини з США і про те, що коли вони прийдуть до влади, то одразу переможуть олігархів, розіб’ють російську армію і підвищать пенсії удвічі. А мо, й утричі.

Ну що ж, на те вони й великі патріоти. У них великі завдання.

А я, сірий, перерахую сьогодні вчергове 5 гривень на номер 565.

І сяду дописувати книжку, яку, можливо, ніколи не зможу видати. Паралельно гавкаючись у Фейсбуці з гінекологами, які вважають себе геніальними економістами і парикмахерками, котрим точно відомо, як розбити ворога під Широкіним.

Бо дурний…

P.S. Це не самореклама – упаси Боже. Це такий собі стьоб. Якщо подумати, то напевне саме над собою. Щось накрило під ранок. Настрій – не дуже. Може, це лише втома…