Як підірвати країну

Зараз, коли трохи вщухли пристрасті навколо терористичного акту під стінами Верховної Ради; коли надійшли перші відомості про особу (осіб), причетних до цієї (хотів сказати «злочину», але висловлюся толерантніше) трагедії, дозвольте кілька слів на адресу основних суб’єктів, прямо причетних до неї.

Це – особиста думка, з якою можна і треба дискутувати. Але автор намагається роздати кожному за його заслугами. Перепрошую, якщо когось ображу в їхніх найкращих почуттях. Проте «хто винен» і що робити з’ясувати маємо, бо інакше буде біда. Однією бомбою не обмежиться.

Отже, поїхали.

Великі патріоти із соціальних мереж. Тут випадок клінічний. Давайте уявимо собі таку картину: кілька сотень(!) професійних вояків невидимого інформаційного фронту під теплим крильцем ФСБ сидять в чотириповерховій будівлі на Савушкіна, 55 (Ольгіно, Санкт-Петербург) і, звичайно ж, у Москві. Усі 365 днів на рік і 24 години на добу вони позмінно ллють помиї та інші субстанції на Україну й українців.

З ними все зрозуміло: вони ведуть проти нас інформаційну війну так само, як «гарячу» війну на Донбасі ведуть їхні «бойові побратими» з Пскова, Майкопа і Улан-Уде.

Який контент викидають ці невидимі загалу вояки, що їх іменують «тролями»? Той, що провокує в середовища противника (в даному випадку – серед громадян України) тривогу, паніку, зневіру, недовіру до власної влади, правоохоронних органів, армії. В ідеалі все це має переростати у неприязнь і навіть ненависть. Звідти «Вальцман, що проміняв Донбас на Липецьку фабрику», «зрадники у Генштабі», «нічого не міняється», «Яценюк вкрав мільярд», «Порошенко гірший за Януковича», «всі на третій Майдан», «за що боролися» и, звичайно ж «зрада, зрада, зрада».

Завдання пітерських і московських тролів, повторюю зрозуміле і питань не викликає. В усі часи все це називалося інформаційними диверсіями. Але от питання до вас, великі патріоти: як так сталося, що ви вже рік працюєте на Путіна? Чому ваші пости, коменти і «лайки» співпадають з тим, що пишуть інтернет-вояки пана Бортнікова? Іноді слово у слово?

Зараз висловлю неприємну річ: всі, хто розганяє каламутну хвилю ненависті, зневіри, депресії в соціальних мережах, хай навіть і з кращих (як вони вважають) патріотичних мотивів – віх маємо числити в агентах Кремля. Під час війни (а ми воюємо, ви не забули?) спецслужби безжально знищують панікерів, не зважаючи чи це «професійні» агенти ворога, чи свої доморощені дурні.

Так от, панове «великі патріоти». Кров отих хлопців з Національної гвардії, убитих під стінами Верховної Ради – на ваших намозолених об клавіатуру руках. Це ви вклали гранату в руку того нещасного (так – нещасного!) хворого на голову індивіда. Саме начитавшись ваших стогонів на тему «Порошенко зливає Донбас» і «Моторолу тягнуть у Верховну Раду» він взяв до рук зброю.

Найстрашніше, панове «всьопропальщики», що це може бути лише початок. І якщо вам не жаль країни, пожалійте себе, бо від 31 серпня 2015 року ніхто вже не гарантує, що після тижневого запою, якийсь колишній боєць АТО не зазирне у Фейсбук, не побачить там: «В Україні нічого не міняється, влада нас зрадила»; не візьме прихованого «Калашнікова»; не вийде на балкон, під яким саме проходитиме ваша дитина, повертаючись зі школи. Не дай Бог…

Що робити? Припинити критикувати владу і недоліки в країні? Ні. Але критика має бути конструктивною, а не нарівні всім відомих написів на парканах. І ще: візьміть собі за правило: запостили інформацію з якимось негативом – компенсуйте двома постами з позитивними емоціями. Перевірено: хто хоче побачити навколо лише погане – бачитиме саме погане, а хто шукатиме гарне з подивом усвідомить, що його чимало є…
Нам всім не вистачає оптимізму. Даватй користуватися правилом: про погане нам і так відомо - давайте поговоримо що у нас гарного. Й ви за півроку не впізнаєте людей навколо себе!

Великі патріотичні революційні політики.  Ця кров також і на ваших руках. Зрозуміло, що ніхто з організаторів того злощасного мітингу не прогнозував і не хотів того, що сталося. Хотіли, як завжди, «трохи поштовхатися» з міліцією «на камеру», аби електорат побачив які вожді рішучі у боротьбі із «злочинною владою». Хотіли набрати трохи дивідендів перед прийдешніми виборами. Звична практика.

Проте як політики ви мали б усвідомлювати, що зараз надворі 2015, а не 2013 рік, що вашими ж власними стараннями багато ваших же прихильників вкрай зрадикалізовані й сприймають як істину те, що для вас – лише черговий прийом в тій брудній бійці, що ви її називаєте «політикою». Який-небудь Толік Гуменюк сприймає волання лідера своєї партії про «зраду» не як піар, а як істину. Й зі схлипуванням «за що воювали», лізе під ліжко за гранатою.

Давайте будемо відвертими: це ви, пане Тягнибок і ви, пане Ляшко вклали Гуменюку до рук ту гранату. Це ви відправили його убивати. На ваших руках кров хлопців з Національної гвардії. Хай він не розуміється на статтях тієї Мінської угоди, але ж ви добре знаєтеся що там і до чого. І ви, знаючи правду, продовжували й продовжуєте брехати таким гуменюкам про «особливий статус Донбасу», про те, що «Моторолу амністують і посадять до Верховної ради», про «зраду України», тощо. Це – злочин більший, ніж навіть теракт, що його скоїли шалені радикали.

Ви навіть після трагедії не знайшли в собі мужності й сили (так – сили!) визнати свою провину. Ви продовжуєте, мов двієчники-школярі, потупившись, бурмотіти: я – не я… Більше того, у вас вистачило цинізму звинуватити МВС ледь не в тому, що самі ж міліціонери себе й підірвали. І тим самим штовхаєте нових гуменюків на нові теракти.

Що робити? Все дуже просто. Припинити популізм і демагогію. Розумні люди дише посміхаються, дивлячись, як хтось комусь погрожує вилами, знаючи що ті вила використовуються лише як агітаційний антураж. Але при цьому розумні люди вже почали усвідомлювати наскільки небезпечна гра з вилами, бо завтра якийсь напівбожевільний фанатик радикальних революціонерів всерйоз візьме в сараї це знаряддя праці й нахромить на нього сусіда лише тому, що той не любить вождя, якого любить фанатик.

Якщо ви, панове, не припините радикальної риторики, не поховаєте демагогії – історія поховає вас. Але на жаль, цілком можливо що разом з Україною…

Високопрофесійні креативні журналісти. Ви будете здивовані, панове журналісти, але більшість з вас теж є спільниками «терориста-одинака». Що таке контент-аналіз інформації вам відомо? Звичайно, відомо. Так от, він показує страшну картину: 90% об’єму інформації, що ви її подаєте у новинах та тематичних програмах містить негатив. Замисліться: дев’ять з десяти новин викликають у реципієнта негативні емоції!

З чого складається середньостатистична програма новин на нашому телебаченні? Обов’язково – сюжет про поховання героя, що загинув в АТО а також сюжет зі шпиталю, як правило про героя, який втратив руки-ноги, а держава не піклується за нього як слід (привіт воєнкомам, які намагаються набрати нових солдат). Потім як правило – про скоєння якогось злочину, бажано такого, який викликає й обурення і сльози розчулення. Пожежі, автомобільні катастрофи, несумлінні і некомпетентні чиновники, корупція, брутальність міліціонерів, контрабанда, «босі й голі» солдати в АТО…

Гадаєте, це сприяє гарному психологічному клімату у суспільстві? Сюжети про похорони героїв дуже важливі. Але кожного дня, та ще мов за розкладом зранку, в обід та увечері – чи не перебір? Це так надихає матерів благословляти синів у військо…

Скільки часу приділили ваші ЗМІ дуже важливій новині про те, що відтепер офшорні компанії та компанії-резиденти країн агресора не можуть володіти українськими ЗМІ? Ніскільки. Вас більше цікавить як прапорщик Петренко вкрав чотири ковдри, що їх привезли волонтери.

Порівняйте ваші новини з тими, що їх продукують в Європі. Ви ж до Європи хочете, панове журналісти? Порівняйте навіть і зі стрічкою новин з Росії!

Замисліться над тим, психіку скількох людей в країні підірвали ваші так звані «новини». Знаю – негативні сюжети значно популярніші серед аудиторії ніж позитив. Але ж всьому має бути межа!

Редакційна політика? Вимоги власника телеканалу? Він бажає, аби владу показували як нікчемну, неспроможну, корумповану, дурну й смішну? Політичні інтереси, кажете? Чиї?! Чому б вам не грюкнути дверима у відповідь на таку «політику»?

Як вам спиться? Не прокидаєтеся ви серед ночі від раптової думки, що це через ваш сюжет про невідомого «голо-босого солдата», якого «обікрала злочинна влада», хтось намацує серед білизни гранату типу РГО?

Що робити? Не мені вас вчити. Вас на факультетах журналістики вчили що таке інформаційна політика і з чим її їдять; методам отримання, обробки, аналізу та подачі інформації. Вчили чому не можна після сцени похорон показувати якогось політика, якщо, звичайно, не хочеш зниження його рейтингу, і через які причині блок політичної реклами під час трансляції комедії коштує більше, аніж одразу після фільму жахів.

Для звичайного обивателя це – таємниця за сімома замками, але ми ж з вами розуміємо що до чого, правда? І розуміємо чому після виступу прем’єр-міністра ставляться, наприклад новини про бідну бабцю в якої немає грошей на ліки.

Чесно зізнаюся: телевізор давно не дивлюся. І політичні ток-шоу також. Але ж народ – дивиться. І формуються в народі певні настрої. Вами, панове професійні креативні журналісти, формуються.

Ну і на решті – головне.

Вельмишановна українська влада! Передусім це питання до виконавчої гілки – Верховна Рада з її угрупованнями, постійним трогами й політичною демагогією – окрема невесела тема.

Ця граната – мов рушниця в одноактній виставі. Вона колись мала вибухнути. Вона обов’язково мала вибухнути і вона вибухнула. Винних вже названо вище. Але це не означає, що влада – «біла й пухнаста».

Звісно, це не Порошено, не Яценюк і навіть не Аваков вклав до рук міліціонера-свободівця гранату; не Гройсман і не Грицак привели терориста під Верховну Раду. Але…

Але влада и передусім влада відповідає за все, що відбувається в країні. Від падіння брульки на голову перехожого до терористичного акту. Від нестачі ліків в аптеках до диких цін на копчену скумбрію.

Зараз я не буду про дивну кадрову політику і про жахливу ситуацію з податками, які ставлять на коліна малий та середній бізнес. Не буду про мізерні зарплати та пенсії. Всі все розуміють. Розуміють що і влада часто виявляє некомпетентність та не бажання до змін; розуміють що існують й об`єктивні труднощі. Всі ми люди, всі ми чєловєкі зі своїми вадами та інтересами. Зараз я про інше.

Ми всі розуміємо, що реформи йдуть важче й повільніше, ніж всім того хотілося б. Ми всі розуміємо, що реформи гальмуються шаленим спротивом системи, що будувалася десятиріччями, а також т.з. «п’ятою колоною». Ми всі розуміємо, що «скоро только кошки родяться», як казав незабутні Остап-Сулейман-Берта-Марія Бендер-бей.

Але ж шановна, дорогенька наша влада! Треба ж якось народові пояснювати що, як, чому і заради чого ви робите те й інше! Вчора приїздив один знайомий. Далеко не дурна людина, підприємець. Приїздив, аби обговорити все, що коїться навколо отієї «децентралізації» та Мінських угод. Людина зовсім заплуталася в потоці різної інформації – правдивої. Напівправдивої й брехливої, що ллється з «зомбоящика».

Довелося пояснювати н пальцях, що, наприклад, ніякої амністії Моторолі, Бєсу, Захарченку не «свтить», бо ще 16 вересня 2014 року було прийнято Закон за реєстраційним номером 5082, в якому чорним по білому написано: не підлягають амністії особи, що скоїли злочини, передбачені Кримінальним кодексом України. Тобто, амністія стосується лише осіб, які воювали, але щодо яких немає відомостей про їх причетність в тому числі до смертей українських вояків. Навіть крадіжка курки у бабці де-небудь уБрянці ставить хрест на амністії.

Довелося пояснювати чому ми не можемо наступати. В якому стані наша армія і яке співвідношення сил на фронті; чому зовнішньополітичне становище вимагає дотримання нинішнього status quo. Про справжню роль мінських угод в удушенні Москви.

Людина дивується: чому народові не пояснюють цього по телебаченню простими зрозумілими словами? Де інформаційна політика влади?

І мене це дивує. В країні існує ціле Міністерство, яке відоме в народі як «Мінстець», але користі від нього – мов з козла всім відомого продукту. Мешканці просторів соціальних мереж – не вірте тим, хто всюди вбачає лапу «мінстеця» - нічортяки вони не роблять. Та й мало що можуть зробити. Коли один із знайомих повідав скільки коштів виділено на це міністерство, я лише сльози витер.

Але й при  всій своїй злиденності зазначене міністерство могло би щось зробити. Наприклад, скоординувати «команди» та групи, що вже існують як волонтерські, ту саму Кіберсотню, активістів соцмереж, блогерів, тощо. Багато хто згоден безкоштовно працювати – надайте лише вектор спільного застосування сили!

Тепер порада особисто команді Президента. Дуже гарно, що П.О. Порошенко знаходить можливість час від часу записати телевізійне інтерв’ю з нагальних питань, що стоять перед країною. Але цього мало!

Зрозуміло, що прообразом цих передач напевне стали знамениті звернення по радіо президента США Франкліна Рузвельта, які називають «Бесіди біля каміну». За 11 років їх було тридцять.

Але нам треба більше. Нам потрібно, аби Президент просто, без офіціозу і навіть посередника у вигляді журналіста, кожної суботи або неділі звертався до нації, пояснюючи ті або інші кроки влади, спростовуючи чутки, обґрунтовуючи зовнішньополітичні кроки і необхідність непопулярних заходів. Просто з власної вітальні.

Як це не дивно, але в наш час бурхливого розвитку інформаційних технологій народу не вистачає інформації. Уточнимо: правдивої інформації.

Тому так гарно почуваються в нашому інформаційному просторі російські «тролі». Тому плодяться, мов пічкури у теплому ставку любителі покричати про «зраду».

Звичка не любити владу, і навіть ненавидіти її – це наш український національний вид спорту. Сам не дуже люблю її, окаянну. Але як і в кожному виді спорту тут мають існувати жорсткі правила.

Інакше – граната типу РГО і великий спрощувач складних проблем – товариш «Калашніков». А коли збираються багато-багато «Калашнікових», то Україна обов’язково падає. «Чорна Рада» тому приклад. Цього разу Україна може впасти назавжди…

З повагою до всіх, переконаний –

ми переможемо!

ПАВЛО  ПРАВИЙ