Ваза-арі Петру Порошенку

Рішення РНБО про «блокаду» і виступ Порошенка, який в ультимативній формі поставив вимогу до Кремля (не до Захарченка з Плотницьким, а – до Кремля) повернути українські підприємства в ОРДЛО – це блискучий крок. Це політична комбінація на рівні геніальності. Можна Порошенка любити, а можна ненавидіти, проте не визнати очевидного – значить бути йолопом. Пояснюю.

Ззовні здається, і дурні будуть мусолити цю тезу, що рішення ОРДЛО про «блокаду» - це перемога Парасюка, Семенченка-Гришина та їхніх «ветеранів», що це вони змусили, добилися, завоювали тощо.

Насправді я «перемога» - лише видимість. Красивий фейк для тих, хто хоче у це вірити. Скоро вони дуже розчаруються.

Почнемо з того, що ніякої «блокади» насправді немає. Раніше ми вивозили зі своїх підприємств коксівне та енергетичне вугілля, передусім марки «А» для електростанцій, які їхній власник Ахметов (за міжнародні кредити з державними гарантіями, між іншим) у 2010-2013 рр. переобладнав під вугілля зі своїх шахт. Взамін ми давали з Павлограду вугілля, на якому працюють електростанції там. Така собі негласна домовленість. Як, наприклад, та, що була у Саакашвілі з сепарами із Абхазії щодо роботи Інгурської ГЕС, яка дає електрику і туди, і туди.

Але це так – примовка. Переходимо до геніального демаршу президента України. Що зробив Порошенко?

Перше. Він поклав відповідальність за «віджим» українських підприємств в ОРДЛО безпосередньо на режим Путіна. Тут не важливо, як росіяни «обставлялися»: хай хоч мільйон «блокіраторів» сидять на залізниці - не Путіна та його маріонеток собача справа. Це за всіма можливими і неможливими міжнародними законами це – внутрішня справа України. За всіма законами – підприємства в ОРДЛО українські. Хочемо – блокуємо, хочемо підірвемо до такої матері. Тому «блокування» як причина «націоналізації» у міжнародному співтоваристві, говорячи мовою Захарченка, «не канает».

Я анітрохи не сумніваюся, що відповідні документи з МЗС, Кабміну, РНБО тощо лягли на столи наших партнерів по Антипутінській коаліції у Парижі, Римі, Лондоні, Берліні, Вашингтоні. Так само, як і довідочки Who is who Парасюк та Семенченко і хто їх «танцює». Як і розвідувальні дані де коли і як приймалося рішення на «віджим» наших підприємств.

Буржуї на Заході дуже не люблять, коли ображають бізнес. Будь де. А тим паче не люблять платити. А збільшувати фінансову допомогу, компенсуючи наші втрати від недоотримання тих самих 32 мільярдів вони будуть змушені. Бо інакше ми впадемо з відповідними для світового порядку наслідками. Падіння України на Заході не хочуть.

Відтак Порошенко підставив Путіна під ще один удар Заходу. І він буде. Обов’язково. Питання в часі. Порятунок Путіна - виконати вимоги Порошенка. Хтось  має ілюзію що виконає?

Друге. Порошенко вчергове влаштував Путіну Пастку. Саме так – з великої літери. Кремль «попав». Вугілля наших шахт Росії не потрібне. Не потрібне за тією ціною, що воно реально коштує. Нагадаю, що до 2014 року ми дотували шахти на кругленьку суму десь у 3,5 мільярди доларів. Після ми дотації не платили й шахти по той бік фронту змушені були продавати вугілля у збиток: приблизно 60 доларів за тону. Аби триматися на плаву, там різко знизили зарплатню гірникам та почали економити на обладнанні, погіршуючи умови праці. Якщо у 2014 середня зарплата там складала 600 доларів, то зараз близько 110.

Підвищити зарплату шахтарям «нові власники», звичайно можуть, але тоді їхнє вугілля в Росії буде неконкурентним. Доведеться Путіну ще пару мільярдів доларів «відстьогнути» на дотування. Яких у нього немає.

Залишити «українські» зарплати? Тоді Москва відверто продемонструє чого варте її «піклування» про «соотечественников». І ніякою війною з «хунтою» ватяному шахтарю та його дружині не поясниш, чому у нього така само зарплатня, як при «поганих» українцях.

Навіщо тоді там вирішили забрати у нас шахти? Схоже, що це була авантюра, яку було розраховано на короткочасний тиск, передусім на наших «олігархів», тіпа скидайте «Пороха», а то зробимо жебраками і опосередковано на українську владу: залишитися без десятків мільярдів до бюджету – тяжкий удар. Нам же не відомо, що вимагали з Москви від Порошенка, погрожуючи «націоналізацією». Вони ж не зразу «націоналізували», упевнений – перед цим був шантаж.

Третє. До цього часу наша влада дещо заплющувала очі на «сірі» оборудки з ОРДЛО у плані т. з. «контрабанди». Від нас туди йшли будівельні матеріали і штани, пиво і дитячі підгузки, цукор і запчастини до автобусів «Богдан», борошно і вентиляційний рукав на шахти.

Таким чином, давали заробляти нашим підприємствам і «вимивали» кошти з Лугандонії, адже там нічого, крім вугілля, яке сильно упало у ціні, не виробляють. Звісно, ми втратимо частину прибутків. Але у Путіна головного болю значно більше: після того, як припинилися виплати українських зарплат шахтарям, населення там сильно зубожіє, а заміщення дешевих і якісних українських товарів дорогими і некісними російськими неодмінно підірве віру в російського фюрера серед тамтешньої вати і підсилить проукраїнські настрої. Приблизно, як зараз в Криму: «За влади України було краще». А щоб виплати йшли і далі, треба шукати гроші у бюджеті. Яких немає.

Четверте. Дурним «ліваруцінерам» – фсьо. Вони ще можуть посмикатися на кукані, але недовго. Вони щось іще кричатимуть про «перемогу», але той крик скоро згасне. Хтось втече до Москви, хтось до Лондона, а хтось сяде.  Останні події показали, що з ними тепер ніхто валандатися не буде і жорстка «зачистка» кремлівської «п’ятої колони» не за горами.

Головне – це навіть не вони, а ті проросійські «олігархи», що стоять за ними. Гадаєте, візит військових просто на сесійне засідання Верховної ради паралельно з рішенням РНБО це збіг? Індєйська національна ізба вам! Бачили, як намочили штанці дехто з депутатів і навіть хтось із заступників спікера?

Порошенко щось приготував для «ліваруцінерів» та їхніх хазяїв і це «щось» має бути цікавим. Побачимо.

П’яте. Наступне оприлюднення списку «Форбс» щодо найбагатших людей в Україні покаже, що там відбулися суттєві зміни. Фінансово-економічну могутність т. з. «олігархів» неслабо підірвано. Великий бізнес поставлено перед вибором: або працюєш цивілізовано, або нафіг з пляжу. Головне – якось так сталося, що цілком випадково розвалилася розроблена у 2000-і схема «вугілля-кокс-метал» за якою «сталеві королі» отримували суперприбутки, а держава їм ще й винна була.

І останнє. Рішення РНБО не може бути не узгоджене з західними партнерами. Ми граємо в одній команді й відтак координуємо свої ходи з їхніми. Порошенко вичекав паузу, показав Заходу, що через бурхливу діяльність «ліваруінерів» країна на межі й треба приймати рішучі дії. Не виключаю, що Банковою отримано звідти карт-бланш на «певну жорстку реакцію» аж до порушення, наприклад, недоторканості окремих депутатів. В якості винятку. Ситуація, панове демократи, знаєте, вимагає. Пани демократи, коли вимагає ситуація, вміють заплющити очі на певні порушення демократії їхніми союзниками.

Ніхто за нашим західним кордоном відтепер не поспівчуває парасюкам, а щодо їхніх «спонсорів» - то це окрема весела історія. Уявляю, як зараз пригорщами ковтають валідол Ігор Валерійович, Андрій Іванович, Вадим Зіновійович, Юлія Володимирівна та інші кукловоди. От чому там така паніка. Коли військові зайшли у Верховну раду, хтось подумав: нас ідуть заарештовувати. Отже, знають щось таке, що нам, простим смертним, не відомо.

Порошенко і Путін – дзюдоїсти. Порошенко – кандидат у майстри спорту. Путін – аж цілий майстер. Але звання – ніщо. Знавав купу дутих майстрів. Хто сильніший, виявляється на татамі або на рингу. На мою суб’єктивну думку,  Владімір Владіміровіч як майстер дзюдо у порівнянні з Петром Олексійовичем – просто лох сріблястий. Адже принцип дзюдо – це використання сили противника проти нього самого. Другий принцип – терпіння. Справжній дзюдоїст довго і терпляче вичікує, вивчає дії супротивника, провокує його, переконує у своїй слабкості щоб у зручний момент провести блискавичний прийом.

Порошенко цей принцип засвоїв і талановито його використовує. Він навіть «ліваруцінерів» використав. Вчергове. Путін… Путін постійно наражається на контрприйоми і раз за разом дозволяє супротивнику набирати юко або навіть  ваза-арі. Поки що іппону, тобто чистої перемоги Порошенко не досяг. Але і тих оцінок, що він регулярно набирає, буде зрештою достатньо для перемоги «за очками» коли суддя оголосить про закінчення поєдинку.

Можна любити Порошенка або ненавидіти до скреготу зубів. Проте не погоджуватися з тим, що він геніальний стратег можуть лише дурні. У президента України виявилися сталеві нерви і просто броньовані, гм…

P.S. Схиляю голову перед невідомими мені аналітиками та спеціалістами стратегічного планування СБУ, ГУР МО, РНБО, МВС. Адже Порошенко не сам розробляв стратегію та тактику – він лише голова потужної команди. Дуже гарної. От би з ким попрацювати…