Як я обираю свого кандидата в президенти

Як я обираю свого кандидата в президенти? Давайте поясню на прикладі. Ось вам історична паралель.

Травень 1940 року. Катастрофічні поразки Британії у війні з гітлерівською Німеччиною. Готується евакуація залишків військ з Дюнкерку. Розгоряється політична криза. Чемберлен подає у відставку.

Є два кандидати на посаду прем`єр-міністра.

1. Прихильник безкомпромісної боротьби з Гітлером до перемоги, який закликає націю об`єднатися й не обіцяє нічого, окрім поту, важкої роботи, крові та сліз.

Затягти паски. Постачання електрики, вугілля та газу для населення скоротити. Норми видачі харчів по картках скоротити. Все для армії, все для перемоги.

Він ще й особисті вади має. Алкоголік, що випиває не менш пляшки коньяку на день, дуже брутальний і не дотримується слова, прихильник застосування зброї масового знищення та розстрілів робітничих демонстрацій.

2. Прихильник миру з Рейхом. Нам нема чого воювати - ми фактично одна нація, ми усі від норманського коріння. Ворог не в Берліні - ворог в Лондоні, бо уряд загруз у корупції та махінаціях. Британські компанії, пов`язані з урядом, наживаються на війні.

За що гинуть наші хлопці під Дюнкерком? За що гинуть наші хлопці в Норвегії? Нащо нам та Норвегія, якщо в країні цукор по картках? Хай там Гітлер що хоче творить в Європі - нам що до того? У нас народ зовсім зубожів - 120 грамів сиру та 1 яйце на тиждень по картках - це ж геноцид!

Готовий хоч зараз домовитися з Гітлером і зупинити цю братовбивчу війну, на якій наживаються олігархи. Ми всі нащадки Карла Великого на відміну від різних там ротшильдів.

 Кого б з цих двох ви, друзі, обрали прем`єр-міністром? Так отож. Перший - це сер Вінстон Черчилль, який приів Британію до перемоги. Про нього і його знамените висловлювання відомо всім.

А от другий... Другий, це британський аристократ, блискуче освічений красень-чоловік, чудовий оратор, член збірної Британії з фехтування, колишній член Консервативної та Лейбористської партій, наймолодший член британського парламенту, колишній член уряду (відповідав за боротьбу з безробіттям).

Його звали сер Освальд Мослі й був він засновником Британського союзу фашистів та керівником "п`ятої колони" нацистів в Британії.

Головне - його замалим не обрали прем`єр-міністром. Бо народу дійсно не подобалося отримувати 120 грамів маргарину на тиждень і ховатися від бомб, читаючи в газетах про "бездарних генералів та політиків", котрі ніяк не переможуть Німеччину та про капіталістів, що "заробляють на крові".

Слава Богу, що до влади, незважаючи на шалену антибританську і прогерманську пропаганду в пресі, прийшов Черчілль. До речі, багато чого, про що тут написано, показано у фільмі "Темні часи" - подивіться, не пожалкуєте.

До чого я все це написав, пояснювати треба?

Здається, натяк більш ніж прозорий.

P.S. Мослі заарештували без суду й слідства після приходу Черчілля до влади. Й посадили, незважаючи на масові акції протесту (в тому числі у пресі) та шалений політичний тиск. А деякі газети, котрі особливо старалися на користь Гітлера - закрили.

Щоправда, Черчілль з точки зору деяких українців виявився "зрадником", бо Мослі дозволялося жити в тюрмі з дружиною, зустрічатися з друзями, купувати та самостійно готувати їжу. А через 2 роки взагалі випустили у зв`язку з хворобою.

Така ось "зрада" по-британськи...

P.P.S. Книги Павла Правого можна замовити тут: http://pavlopraviy.blogspot.com/2017/07/blog-post_16.html