Общее·количество·просмотров·страницы

суббота, 25 января 2020 г.

ЗАБУТИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ГЕНІЙ


Про цього видатного українця українцям практично нічого не відомо. А даремно, бо його давно визнано генієм світового літакобудування. В енциклопедіях. Сьогодні ми виправляємо цю ситуацію. Знайомтеся: Дмитро Павлович Григорович – вчитель видатних авіаконструкторів та ракетобудівників Корольова, Лавочкіна, Полікарпова, Гурєвіча, Люльки.




25 січня 1883 року в інтелігентній київській сім`ї Григоровичів народився хлопчик, якому призначалося перевернути закони новітньої на той час галузі – літакобудування. Назвали його Дмитром..

На початку ХХ сторіччя захоплення авіацією, особливо серед молоді, набуває ледь не повальний характер. Не уникнув цього і молодий інженер Григорович. 

У 1909 році Дмитро Григорович після закінчення Київського політехнічного інституту, ставить перед собою мету побудувати власний аероплан. Поблизу від Аlma mater він орендує старий сарай, який перетворює на будівельний ангар. 
Цікаво, що поруч із ним мав свій ангар і майбутній «батько» вертолітобудування Сікорський, лише в нього (оскільки Ігор був заможною людиною) ангар було обладнано за останнім словом техніки, на відміну від майданчика Григоровича.

Перший свій літак Дмитро побудував з… бамбука. І пролетів той аероплан небагато. Але невдачі не зупинили молодого конструктора. На допомогу його ідеям прийшли гроші цукрового барона, зрнаменитого українського мецената Терещенка, який зацікавився проектами спортивних аеропланів Григоровича. Відтак, тому вдається побудувати свої «Г-2» та «Г-3», які вже літали без питань.

У 1911 році Дмитро Григорович переїздить до Петербурга – тодішню Мекку російського авіабудування та конструювання. Перші два роки він займався журналістикою, видавав журнал «Вестник воздухоплавания», а в 1913 р. у якості технічного директора найнявся на завод Щетініна, де випускалися французькі літаки «Ньюпор-4».

Тоді ж Григорович звертає свій інтерес до проблеми т. з «човнів, що літають», тобто аеропланів, котрі сідали б на воду та піднімалися з води не за допомогою поплавців, а завдяки особливо сконструйованому фюзеляжу. На заводі, за підтримки власника та уряду, було засновано конструкторське бюро, яке в короткий термін спроектувало та побудувало перший в світі гідроплан.

Так почалася двадцятип’ятирічна дивовижна історія головного конструктора Дмитра Павловича Григоровича. Він, та ще Ігор Сікорський – чи не єдині в тодішній час авіаконструктори, розробки яких у Росії було впроваджено в серію, аероплани яких не лише літали, але й ефективно воювали. 

Це дивно, але саме два молодих винахідника з України заробили для тодішньої Російської імперії авторитет авіаційної держави, адже тоді в світі беззастережно господарювали європейські авіаційні марки – «Фармани», «Ньюпорти», «Фоккери», «Альбатроси»  тощо.

Важкий бомбардувальник Сікорського «Ілля Муромець» та літаючі човни М-5 Григоровича – геніальні виключення з цього ряду.

Гідроплан М-5 мав екіпаж із двох осіб, був озброєний 7,65 мм кулеметом, розвивав швидкість до 105 км./год і піднімався на висоту до 3300 метрів – дуже гарні для літаків тих часів характеристики. 
А для гідропланів – єдині у світі, бо порівнювати не було з чим. Всього у війська було спрямовано 183 машини Григоровича.

Та на цьому конструктор не зупинився. За роки Першої світової війни його КБ випустило у світ 10 нових моделей літаків – темпи просто фантастичні!

У світі гриміла слава морського розвідника «М-9». Його вперше у світі було озброєно 37-мм гарматою; він і міг також нести чотири 16-кілограмові авіабомби, сідати ( і злітати) не лише на воду, але й сніг.

Літаючий човен ГАСН (Гідроаероплан спеціального призначення) – перший у світі морський торпедоносець; тримоторний дальній розвідник-бомбардувальник та постановник морських мін «МК-1» («Морський крейсер»); «М-11» - найшвидший на той час броньований літаючий човен-винищувач – це далеко не всі унікальні машини, конструктором якого був Дмитро Григорович.

До речі, якщо ви не знали - використання для захисту літака броні – це також винахід Григоровича. Так само, як саме він уперше висловив ідею шасі, яке прибиралося.

Гідролітаки Д. Григоровича вироблялися за ліцензіями в США, Великій Британії, Італії, Франції. Не буде перебільшенням сказати, що в Російській імперії він був найвідомішим авіаційним конструктором, до думки якого прислуховувалися далеко за межами країни.

Революційні події 1917 року, а за ними й більшовицький переворот ледь не поставили крапку на кар’єрі конструктора. Дмитро Павлович змушений був поневірятися містами й селами в пошуках змоги прогодувати родину. Київ, Одеса, Таганрог… У місті на Дону, працюючи на авіазаводі, основним завданням якого був ремонт авіаційних двигунів, Григорович поза планом проектує і випускає в повітря поплавковий морський винищувач МК-1 («Рибка»).

Після того, як цей літак було передано на виробництво заводу «Красный летчик» (колишній завод Щетініна), Дмитро Павлович отримує змогу повернутися у Петроград.

Цікаво, як би склалася доля Григоровича, якби він, отримавши в 1918 році запрошення виїхати за кордон, опинився подібно до свого товариша Ігоря Сікорського в США? Може б тоді він був би не менш відомий нам, ніж «батько гелікоптерів»?

Напевне, все ж-таки не слід наділяти Дмитра Павловича зайвим патріотизмом, як українським, так і більш аморфним – «радянським», так само, як і якимись щирими симпатіями до більшовиків. Склоріше за все, він був, на відміну від прагматика Сікорського, більшою мірою ентузіастом, фанатиком своєї справи, для якого важить перш за все робота, можливість реалізовувати власні ідеї, а не те які прапори майорять на вулицях і навіть що сьогодні на обід. Ми добре знаємо такий тип подвижників, серед яких той самий Туполєв, Корольов, Полікарпов… 
Люди, які працювали навіть у тюрмі.

До речі, Дмитро Павлович Григорович також не уникнув звинувачень в антирадянській пропаганді, арешту і роботи у т. з. «шарашці» - тюремному конструкторському бюро. Треба віддати належне комуністам, вони завжди вміли знаходити «стимули» для того, аби люди ефективно і, головне, практично задарма на них працювали. Ось і видатним авіаконструкторам заявили: виконаєте завдання партії і уряду – вийдете на свободу і отримаєте власні КБ.

І тут Григорович мав хоч і сумну, але теж першість. «Шарашки», або «шараги» офіційно з’явилися на початку 30-х років після знаменитого «Циркуляру Вищої Ради Народного Господарства та Об'єднаного державного політичного управління» про «Використання на виробництвах фахівців, засуджених за шкідництво», підписаного 15 травня 1930 року Куйбишевим та Ягодою.
             Проте ще в грудні 1929 року спеціалізоване КБ було створено безпосередньо в Бутирській тюрмі, де дві звичайні камери обладнали креслярським приладдям. Головним конструктором Особливого конструкторського бюро (таку назву отримала нова структура) був призначений Дмитро Григорович, його заступником – Микола Полікарпов, заарештований за звинуваченням в участі у контрреволюційній організації.

Згодом групу Григоровича було переведено на територію авіаційного заводу ім. Менжинського (ДАЗ №39). У своїх спогадах відомий авіаконструктор Олександр Яковлєв писав: «Вони жили і працювали в таємничому «сьомому ангарі», пристосованому під внутрішню тюрму».

Ангар цей було розділено на дві частини: в одній містилася житлова зона, в іншій – робочі приміщення. Цікаво, чи не жалкував Дмитро Павлович, довгими зимовими ночами дивлячись в загартоване вікно свого «номеру», що свого часу не покинув «країну загального щастя»? Хтозна…

Усього лише за три місяці КБ зробило чудо: спроектувало один з найпотужніших винищувачів свого часу. Літак, якому дотепні конструктори дали індекс «ВТ-5» («Внутрішня тюрма») мав на озброєнні два кулемети ПВ-1 з 1200 набоями, пізніше на ці машини встановлювалися і по чотири кулемети та підвішувалося по 40 кг бомб. Горизонтальна швидкість – 278 км/год. – одна з найвищих у світі.

Звичайно, «у світ» літак пішов під іншим індексом – «І-5», та став прототипом легендарних винищувачів, автором яких вважається Микола Полікарпов - «І-15» та «І-16». Власне, Григорович є для цих літаків був тим самим, ким був американський інженер Крісті для створених на основі його танку радянських машин серії БТ, а пізніше – Т-34, КВ, а ще пізніше – радянських танків «післявоєнної» доби.
Мало кому відомо, що І-15 та І-16 Полікарпова - це лише переробка 
літака, який конструював Григорович

Колектив КБ Григоровича розширили до 300 осіб за рахунок вільнонайманих фахівців, і під новою назвою ЦКБ (Центральне конструкторське бюро) ввели до складу Технічного відділу Економічного управління ОДПУ. Режим утримання ув'язнених співробітників пом'якшили.

А 10 липня 1931 року Дмитра Григоровича було звільнено. Газета «Правда» надрукувала постанову Центрального виконавчого комітету СРСР: 
«…Амністувати… Головного конструктора з дослідного літакобудування Григоровича Дмитра Павловича, який розкаявся у своїх попередніх вчинках і напруженою роботою довів на ділі своє розкаяння. Нагородити його грамотою ЦВК Союзу РСР і грошовою премією в 10000 рублів».

На ті часи 10 тисяч рублів – середня зарплатня в СРСР більш ніж за 4 роки. Тих, хто довів власну корисність, більшовики вміли стимулювати не лише батогом…

Після звільнення з тюрми Дмитро Павлович продовжив роботу у власному ОКБ, котру поєднував із викладанням та дослідженнями у Московському авіаційному інституті, де очолив кафедру «Конструкції і проектування літаків».

Григорович та його учні були одними з перших, хто почав використовувати для побудови літаків спеціальні леговані авіаційні сталі й сплави. З використанням цього підходу було спроектовано знаменитий свого часу літак «Сталь МАІ», який встановив рекорд дальності польоту.

У 1938 році Григорович отримав нову посаду – керівника щойно організованого КБ у Новосибірську. Але попрацювати не встиг: 26 липня того ж року на п'ятдесят шостому році життя квітуча людина богатирської статури (Дмитро Павлович легко жонглював двопудовими гирями) померла від швидко прогресуючої лейкемії.

Крім тієї грошової премії інших винагород Дмитро Григорович так і не отримав.
А от його учень Микола Полікарпов, який зробив собі ім'я за рахунок створеного Григоровичем винищувача І-5, став Героєм Соціалістичної Праці, кавалером двох орденів Леніна, ордену Червоної Зірки, лауреатом двох Сталінських премій. Він мав в СРСР і неофіційний титул «короля винищувачів»…



3 комментария:

  1. Дякую. Дуже пізнавально і цікаво.

    ОтветитьУдалить
  2. As stated by Stanford Medical, It's really the one and ONLY reason women in this country get to live 10 years more and weigh an average of 19 KG lighter than us.

    (And by the way, it really has NOTHING to do with genetics or some hard exercise and absolutely EVERYTHING related to "HOW" they eat.)

    BTW, I said "HOW", and not "WHAT"...

    CLICK this link to uncover if this quick test can help you discover your true weight loss possibility

    ОтветитьУдалить