Є на Житомирщині симпатичне селище Городниця. А у тій Городниці – монастир. Чоловічій. Московського патріархату. Править там широко відомий у вузьких колах архієпископ Олександр. Править тихо, але твердо, маючи високих покровителів не лише у Києві, але й далеко за його межами. Переважно у північному напряму.
Зовні усе
чинно-благородно. Монахи, як їм і належить, моляться та іноді працюють. Паломники
дояться. Квіточки-деревця квітнуть і пахнуть. Лєпота.
Але давно відомо, що цей
монастир, як і купа інших, є опорою «Русского мира» в Україні. Передовим його
рубежем. На перший погляд пересічній людині це непомітно, і на другий теж,
проте від спеціалістів з таких речей не сховаєшся.
Відкриваємо сторінку «Городницький
ставропігійний Свято-Георгіївський чоловічий монастир» в мережі Facebook. Начебто все
чинно-благородно, правда? Про свята православні написано. Про те, як
блаженнійший митрополит Онуфрій вітає паству свою з Днем Хрещення Русі. І слова
там красиві й правильні. Хіба погано?
Але диявол, як відомо із
старої ідіоми, криється в деталях. Ось вам допис, зовсім свіженький – від 1
серпня сього року. Власне, це «перепост» - він кидається у вічі, бо російською,
на відміну від більшості публікацій. Називається «Корецкий монастырь: обитель
верных». Посилання виводить нас куди? Правильно, на сайт «Монастырский
вестник» (РПЦ), Москва.
І справа навіть не в
тому, що в цьому вельми великому інтерв’ю ігуменя Корецького монастиря матушка
Рафаїла, наївно вважаючи, що люди не володіють навичками роботи з «Гуглом»,
відверто обманює народ. Казочка про те,
як обитель страждала від монгольського хана Батия та кримського хана
Менглі-Герая (насправді монастир засновано близько 1571 року, коли і
Менглі-Герай, і тим більше Батий давно в землі сирій лежали) – вона казочка і
є. Справа в тому, що Корецький монастир навіть митрополиту Онуфрію не
підкоряється – його підпорядковано напряму московському патріархові Кирилу
(Гундяєву). І є цей монастир великим бастіоном та кублом «Русского мира». Який
пропагується на сторінці монастиря в Городниці. Взаємна підтримка й
підстраховка. Як у альпіністів.
А ось 19 липня. Городницький
Свято-Георгіївський ставропігійний чоловічий монастир та Городницький
ставропігійний жіночий монастир в честь ікони Божої Матері «Утамуй мої печалі»
глибоко сумують з передчасної кончини Митрополита Луганського і Алчевського
Митрофана, про що й повідомляється на сторінці у Facebook. Все начебто правильно: Митрофан не
лише керівником Луганської єпархії був, але й головою Відділу зовнішніх
церковних відносин УПЦ МП – як не згадати і не пом’янути. Але.
Але треба знати, що
Митрофан був старим агентом «Русского мира», підтримував сепаратистів ЛНР,
якшався з їхніми ватажками. Офіційно помер від інфаркту в окупованому
Луганську. Неофіційно… У свідоцтві про смерть, виданому владою невизнаної ЛНР
причина смерті - закрита тупу травму голови з переломом кісток черепа та
крововиливами під оболонки і в тканину головного мозку. Із східців нібито
раптово впав.
Усе це
може видатися дрібницями. Але… Диявол саме в них. Ці дві невеличкі деталі
виявляють справжню мозаїку, прикриту пишними шатами архієреїв УПЦ МП. Таємниця
в тому, що їх дві, церкви. Одна та, яку бачать прихожани, а інша – невидима,
але головна. УПЦ МП - це передусім політичний інструмент Кремля. Зовні пастирі,
а насправді навпаки. Щось таке про фальшивих пророків, які приходять у овечих
шкурах, згадується.
Відтак, українська мова
на сайтах Московського патріархату – це лише для того, аби довірливих вірян
було зручніше вести до кошари «Русского мира», де на них вже чекають вовки…
Комментариев нет:
Отправить комментарий