ПОРОШЕНКО НА ВИБОРАХ 21.04.19 НЕ МАВ ЖОДНИХ ШАНСІВ. ЧОМУ?

Коли у травні 2014 року народ обирав Порошенка, я за нього не голосував, моя дружина теж. І маса друзів.

Просто ми тоді сиділи в уже окупованому Луганську, де на кожному перехресті стояли типи з автоматами імені Калашникова у плямистих штанях і папахах, а в гуртожитках університету ім. Даля сиділи чеченці та інші «ихтамнеты.

Але якби була така можливість - голоси наші були б за Пороха, про котрого ми тоді... практично нічого не знали.

Ну да - успішний бізнесмен. Да, був у оточенні Ющенка й перебував у числі найпослідовніших противників Тимошенко. Так, був на Майдані у самому вирі. Так, не побоявся поїхати до вже захопленого «зеленими чоловічками» Криму. Так, політик європейської орієнтації.

Але разом із тим ми не забували, що побудувати бізнес у буремні 90-і й не забруднити руки було неможливо. Фраза Рокфеллера «Я можу відзвітувати за кожен зароблений мною мільйон, крім першого» цілком справедлива і для українського періоду первинного накопичення капіталу.

Ми не забули, що Порошенко перебував в СДПУ(о) Медведчука; що пізніше він був одним із творців партії «Трудова солідарність України» - майбутньої Партії регіонів і був заступником її голови.

Що він не лише міністром закордонних справ у Ющенка був, але й міністром економічного розвитку і торгівлі у Януковича.

Все це ми знали. Але було чомусь у нас тверде переконання у тому, що саме ця людина здатна зупинити гігантську військову, політичну та економічну машину Путіна, у якого лише чисельність спецназу було більше, ніж усі Збройні сили та Нацгвардія України разом узяті.

Звідки таке переконання було? Хтозна. Це просто відчуття. Інтуїція, не більше. Причому добре пам`ятаю, що навіть думки не було про те, що Порошенко якось «домовиться посередині» з Путіним. Невідомо як, невідомо чим, але він саме ЗУПИНИТЬ його.

І ми не помилилися. Нагадаю, що у травні 2014 року передові блок-пости бойовиків знаходилися вже у 8 кілометрах від кордону між Донецькою і Харківською областями, у 10 кілометрах від Запорізької та в 30 кілометрах від Дніпропетровської областей.

Уже 21 квітня 2019 року ті, хто обрали Порошенка у першому турі виборів-2014, стрункими лавами посунули голосувати за Зеленського. Чому? З тієї ж причини, з якої голосували за Порошенка: на відміну від мене вони сподівалися, що Порошенко якось з Путіним домовиться, «порішає». Нехай і за рахунок суверенітету України. Суверенітет же ж на хліб не намажеш, а йти воювати – страшно. Та і яка різниця – у незалежній України жити чи бути частиною Росії; у гривнях зарплату отримувати чи у рублях. Головне – побільше, а працювати щоб менше.

У 2020 році усі вони побачили в Зеленському нового месію. Котрий усіх нагодує і напоїть і мир якось «зробить». Коли я перед виборами питав як саме – вони відповідали так: «Не знаю, якось та буде. Я ВІРЮ». Одна молода жіночка на зупинці із жаром доводила, що «Порошенко барига, а Зеленський робитиме закони разом з простим народом, він навіть кіно про це зняв».

Кіно…

Зараз «простий народ» починає потроху ненавидіти й Зеленського, котрий не «дав», не «знизив тарифи», не «закінчив війну».

Проте замість того, аби на сумному досвіді відомого садового інструменту усвідомити, що простих рішень не буває і зарплату отримуєш більшу лише коли гаруєш, а на мир буває або після перемоги, або після поразки – цей «простий народ» замість того, аби сказати: «Петро Олексійович, прости нас, дурних, біс поплутав» твердить «Обидва вони погані, і Порошенко, і Зеленський».

І починають шукати нового/старого месію. Але не Порошенка і не тих, хто пропонує складні рішення. Вони все ще вірять у те, що бувають на світі добрі царі. Вони все ще у пошуках Голобородька, котрий розстріляє депутатів і далі все буде чудово.

Вони відмовляються пригадувати, що у красивому кіно Голобородько змусив їх принести їхнє золото та останні накопичення. Це не вписується у світосприйняття, де все просто: треба перестати стріляти, треба перестати красти, треба просто відняти й поділити по-справедливості... 

Зараз жалкую про три речі.

По-перше, що не зміг проголосувати у травні 2014-го, хоч мій голос нічого і не вирішив би.

По-друге, що мій голос За Порошенка рік тому нічого, на жаль, не вирішив.

І по-третє, що з 2014 по 2019 в Україні так і не виріс політик, котрий за діловими та людськими якостями міг би скласти гідну конкуренцію Порошенку.

На жаль, «мудрий український народ» за ці роки породив Зеленського та підняв із політичних могил Бойка і Тимошенко.

Гарантую: на наступних виборах, під цокання граблів об лобну кістку наш народ покрокує голосувати за чергового месію, котрий з бомажки зачитає йому на стадіоні по складах «Я - ваш ви-рок».

І це буде правдою. 

УВАГА, ВАЖЛИВО!

«Любі друзі, вибачте що звертаюся до вас»(с)

Шутка))

Нагадаю, що ми готуємо мою нову книгу до друку, яка називається

«ТАЄМНА ІСТОРІЯ МОСКОВІЇ У ПОРТРЕТАХ ЇЇ ВОЛОДАРІВ».

На сьогодні акумульовано приблизно 30% від мінімально потрібної для видання суми.

Будемо вдячні за будь-яку фінансову та інформаційну допомогу. Частину накладу за традицією подаруємо бібліотекам.

Кожен, хто пожертвує від 180 грн (передплатна ціна) отримає книжку з автографом.

Деталі за посиланням: https://pavlopraviy.blogspot.com/2020/04/blog-post_2.html