МІСЦЕВІ ВИБОРИ: БІЙ ЗА БУЛАВУ БЕЗ ПРАВИЛ І УМОВ

 

Однією з найхарактерніших рис українців є постійне стремління чубитися. Можна сказати, бої без правил за булаву - наш національний вид спорту.

          Щоправда, як доводить історія, переможців у ньому практично не буває. 1663 рік. «Чорна рада». Претенденти на владу - полковники Сомко і Золотаренко, кошовий отаман Січі Брюховецький. Усі поливають один одного брудом. Роздають обіцянки, які фізично виконати неможливо. Народ вірить то одному, то іншому. Як результат – через три с половиною роки Україну було розділено між Московією і Польщею.

На сьогодні майже нічого не змінилося. Щодалі – тим боротьба стає все більш брудною та жорсткою. І зрештою програють усі, і політики, і громада. Щоб далеко не ходити, можна згадати приклад славетного міста Новоград-Волинський, що на Житомирщині. Давня красива історія. Великий економічний потенціал. Вдале географічне розташування на перетині автомобільних і залізничних шляхів. Більш ніж пристойний бюджет.

І все це розбивається через амбіції місцевих політиків, політичних та громадських організацій, котрі воюють за принципом «усі з усіма». У хід іде все, аж до розповсюдження один про одного відвертих нісенітниць – благо мережа Інтернет надає для цього воістину безмежні можливості.

Як результат – місто уже півроку живе без міського голови. Просто поїхав у Київ і не повернувся. Місто залишилося без двох заступників міського голови – тих, які безпосередньо відповідали за інфраструктуру. Місто і без секретаря міської ради довго жило.

У сухому залишку – коефіцієнт корисної дії місцевої влади близький до ККД паровозу. Проблеми громади лише усугубляються, вирішувати їх через підкилимні інтриги та перманентні конфлікти просто нема коли й нема кому. Та й чиновників, які мають бажання працювати, можна зрозуміти: за твою ж роботу тебе оббрешуть і зроблять без вини винуватим. Краще вже нічого не робити.

   Крім цього, усе це нагнітає ще й розкол та протистояння у суспільстві. Робить слабшими громади та країну в цілому. Адже у такому становищі не один лише Новоград-Волинський. Він не виключення, а, скоріше – правило. Українські політики і загальнонаціонального масштабу, і провінційні поки що, на жаль, органічно не здатні, до ефективної співпраці та балансу між політичною конкуренцією та інтересами громад.

Насуваються місцеві вибори. За усіма ознаками вони будуть чи не найбруднішими за всю новітню історію України. «Чорний» піар литиметься широкою темною рікою: той убив брата, той отруїв свата, а он та – відібрала у нещасної пенсіонерки мільйон. Публікація замовних рейтингів, які до соціології не мають жодного стосунку; «двійники», звинувачення у державній зраді,  листівки без вихідних даних та багато іншого піде в хід.

Питання: що робити?

Універсальних рецептів не буває, але є елементарна пересторога, яка зменшує «ефективність» маніпулятивних або відверто «чорних» технологій: побачивши у ЗМІ або Інтернеті «смажену» новину, не поспішайте її розносити далі. Перевіряйте. Дайте новині трохи «охолодитися», бо завтра-післязавтра уже може виявитися що то було як у анекдоті: «Чи правда, що Микола виграв у карти тисячу гривень? Правда, але не тисячу, а десять і не виграв, а – програв».

Бо можемо так догратися, панове. Країна – не стіл для гри у «підкидного дурня». Адже не такі сильні вороги, як слабкі ми. Історія доводить: 1663 рік, 1709, 1812, 1918. Це лише ті пункти на яких українці втрачали можливість відновлення державності. Далі буде?